divna nich u biblioteci tvir po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

Учився я в другому класі. Був самим звичайним хлопчиськом, що займався посередньо, не дуже любив робити домашні завдання, а вуж про те, щоб читати які — небудь книги, взагалі й мови бути не могло. Ну не люблять сучасні хлопчиськи читатися

Та й зрозуміти їх легко. Є ж комп’ютер, відмінні ігри, які дозволяють відчути себе справжнім героєм, що перемагає тисячі вогнедишних чудовиськ або інопланетян, що подарували на нашу Землю, щоб поневолити безтурботне людство. Ще любив я побігати у дворі, пограти з такими ж хлопчиськами, як і я

Якось раз на зимові канікули поїхали ми з татом у гості до одному його гарному знайомому. Жив цей «гарний знайомий» у селі за містом, у вартому на окраїні великому, двоповерховому, дерев’яному будинку, обнесеному міцним забором

Вообщем, не містечко, а загляденье: навкруги ліс, сніг і ні душі поблизу не видно. Знайомий тата виявився якимось відомим професором. Кликали його Інокентій Павлович. Зайшовши в будинок, я зрозумів, що зимові канікули пропали остаточно. У будинку були відсутні й телевізор і комп’ютер. Так, чим же отут можна зайнятися такому шустрому допитливому хлопчиськові, як я. Ні тобі улюблених комп’ютерних ігор, ні телепрограм, ні двірських друзів. Настрій моє різко зіпсувалося. Тато й Інокентій Павлович були зайняті якимись серйозними науковими розмовами, і уваги на мене особливо не обертали. Був уже вечір, на вулицю йти було пізно. От отут я вирішив оглянути будинок. Придумати інше заняття я собі не зміг

У будинку нічого цікавого не було. Піднявся я на другий поверх і вимір, відкривши двері. Переді мною стала величезна кімната, заставлена стелажами із книгами. Куди не кинь погляд, усюди були одні книги. Я від нудьги став бродити уздовж полиць і розглядати книги. Чого отут тільки не були: і пригодницькі романи, і історичні повісті, і смішні розповіді. Книги були різного року випуску: тільки що видані, ті, які були надруковані ще в сімнадцятому столітті; розрізнялися вони й по розмірах, і по манері оформлення. У мене в очах навіть зарябіло від такої кількості книг

Залучила мою увагу тоді книга «Три мушкетери» Олександра Дюма, оскільки обкладинка була яскраву, гарна й назву на ній було витиснуто золотими буквами. Взявши її, я сіл за великий дерев’яний стіл, включив якогось дивного виду настільну лампу й став читати. Перші сторінки мене якось не сильно зацікавили. Але потім, я з подивом відчув, як затягує мене історія про мушкетерів. Я начебто виявився у Франції часів Людовика XIII. І став проживати целую життя з д’артаньяном і його трьома друзями

Я разом з ними те бився за Короля із гвардійцями кардинала Ришелье, те скакав на конях у погоні за підступною Міледі, то рятував честь королеви, то шукав кохану д’артаньяна Констанцію. Мене просто зачарувала Франція сімнадцятого століття й вдачі її середньовічних жителів. Книга виявилася настільки захоплюючої, що я не міг від її відірватися

Опам’ятався я тому, що хтось гладив мене по голові. Це був мій тато. «А я те думав, куди ти подівся», — сказав батько. Виявляється я, захопившись прочитанням книги, просто заснув у бібліотеці, де й знайшов мене батько. «Ніколи не думав, що ти так захоплюєшся читанням», — проговорив тато. «Так я й сам не думав», — відповів тоді я

От таку дивну ніч я провів у бібліотеці. З тих пор бібліотека для мене — це місце, повне таємниць, загадок, найцікавіших пригод і фантастичних історій. Я дуже люблю читати, і впевнений, що жодна комп’ютерна гра не може зрівнятися скнигой.