davidov i polovciv u romani sholoxova pidnyata cilina sholoxov - Шкільний Всесвіт

Роман М. Шолохова «Піднята цілина» створювався протягом багатьох років. Перша книга роману була опублікована в 1932 році, а друга книга була закінчена наприкінці 1959 року. Основу сюжету роману склала історія створення й зміцнення колгоспу в одному з невеликих козачих хуторів на Доні. Добуток будується як своєрідний літопис життя хутора Гремячий Балка в 1930 році, у ньому відзначені події «люто всполыхавшей по хуторах боротьби» тих днів, коли розгорнувся колгоспний рух

Початок дії віднесений до одному з останніх днів січня 1930 року, коли в Гремячий Балка тайкома приїхала колишній білогвардійський офіцер Половців, щоб всіма способами перешкодити колективізації й підготувати антирадянське повстання. У той же день у хутір прибув комуніст Давидов, один із двадцяти п’яти тисяч передових робітників, яких партія направила в село, щоб допомогти селянству стати на шлях соціалізму. Із цього моменту боротьба двох протилежних соціальних сил, двох таборів стає особливо гострої й напруженої

Стрімко розгортаються події в першій книзі роману. На самому початку, протягом перших же двох днів, створюється колгосп, у нього вступають 6 гремяченских бідняків і середняків, під керівництвом комуністів проводиться розкуркулювання. Але кулаки, позбавлені землі, інвентарю, виселені з будинків, створюють підпільну банду, пробравшись у колгосп, займаються шкідництвом, розпускають провокаційні слухи, щоб перешкодити збору насінного фонду, убивають бідняка Хопрова через острах викриття. За всіма цими подіями коштує фігура білогвардійця Половцева. Обманюючи й залякуючи, Половців і його помічників вербують у контрреволюційну банду відсталих і темних козаків. Наклеп і провокаційні слухи, шкідництво, змови й убивства — от засобу, якими користується Половців у його боротьбі проти партії й Радянської влади

Ліквідація куркульства позбавляла його останньої опори. «Рвуть з — під ніг землю! Опори позбавляють… Рубати! Рубати! Рубати нещадно!» — у лютій злості й ненависті бурмотав він уночі після виселення кулаків із Гремячего. Ще в Першу імперіалістичну війну Половців славився своєю жорстокістю, варварським обігом з козаками. У роки Громадянської війни осавул Половців служив Корнілову й Денікіну, потім ховався під чужим прізвищем. Це сильний і жорстокий ворог. Шолохов розкриває звірину сутність Половцева, наділяючи його рисами хижака. У нього — «важкий погляд», «гавкаючий бас», «вовчий склад лисіючого черепа», що стирчать, «як у хижого звіра, хрящуваті вуха», «страшні, нерухливі зіниці» у глибоких провалах очниць. Як хижий звір, він з однаковою байдужістю вбиває вівцю й по — звірячому розправляється з бідняком Хопровым і його дружиною. Глибока відраза викликає вид Половцева, що повернувся в будинок Островнова після того, як він зарубав сокирою Хопрова і його дружину. З жорстокістю нацьковував Половців козаків на Радянську владу: «Треба різати худобу! Треба рвати з — під більшовиків землю. Нехай дохнуть быки від недогляду, биків ми ще наживемо, коли захопимо владу! Биків нам з Америки й Швеції будуть надсилати. Голодом, розрухою, повстанням їх задушимо!»

Але плани Половцева провалилися: козаки, за винятком декількох найбільш шалених ворогів трудового народу, відмовилися повставати проти Радянської влади. А коли Половців спробував їм пригрозити, один з козаків відповів: «Ви, товариш колишній офіцер, на наших старих не пошумливайте… Ми при Радянській владі стали незвичні до таких обігів, зрозуміло вам?»

Ворогам народу, що прагне зірвати будівництво соціалізму, протистоять гремяченские комуністи Нагульнов і Разметнов, комсомолець Ванюша Найдьонов, колгоспник — бригадир Дубцов, ударник — коваль Іполит Шалий і інші. Їхню роботу направляє робітник — путиловец Давидов. На відміну від Половцева, схожого на зацькованого дикого звіра, Семен Давидов опирається у своїй роботі на широкі народні маси. Давидов приїжджає в Гремячий Балка й при першій же зустрічі знаходить із козаками загальна мова, тому що він така ж проста людина, як і вони. Праця й позбавлення здавна знайомі йому. Але чимало зусиль довелося витратити Давидову, щоб розібратися в навколишнім оточенні й завоювати повну довіру гремяченцев: «Хутір був для нього — як складний мотор нової конструкції, і Давидов уважно й напружено намагався пізнати його, вивчити, прощупати кожну деталь, чути кожний перебій у щоденному безустанному, напруженому битті цієї мудрованої машини…» Дії ворогів були настільки потайными, що Давидов міг тільки догадуватися — якісь вредящие справі пружини діють у складному механізмі колгоспного життя. І це була лише одні з багатьох труднощів, що виникли на шляху становлення колгоспу

Якщо для Половцева народ представлявся «табуном овець», те Давидов знає народ, вірить у його сили, уміє їх розбудити й направити на користь народній справі. Він зумів не тільки прижитися в донському козачому хуторі — він став своїм серед козаків, люди довірили йому свої долі як представникові партії, як людині. Радісним апофеозом героя звучить світла глава в другій книзі «Піднятої цілини», де описаний звичайний ясний день Гремячего Балки, коли до голови колгоспу те один, те іншої йдуть із проханням привезти фельдшера для породіллі, із запрошенням розділити сімейне торжество з нагоди весілля. До нього йдуть як до необхідної, рідної людини. Він усюди виявився потрібний, він доріг людям, всі чесні серця відкриті йому. Трагічно обривається життя Семена Давидова. Після загибелі Давидова й Нагульнова автор відкрито й у з інтонації звертається до читача: «От і відспівали донські солов’ї дорогим моєму серцю Давидову й Нагульнову, отшептала їм пшениця, що поспіває, отзвенела по каменях безіменна річка, що текет звідкись із верхів’їв гремячего буерка… От і всі!»

Непоправна втрата близьких і дорогих героїв, гаряче співпереживання всьому той, про що повідав письменник, насолода глибиною й правдою народного життя, створеної письменником — довго не залишає читача після прочитання роману «Піднята цілина». Вона сильніше будь — яких підручників розповідає й буде розповідати багатьом поколінням про те, як будували нове життя в ті далекі роки наші діди й прадіди. Роман, дія якого не охоплює й року, читається як сувора й добра, складна й прекрасна, єдино коштовна для кожного з нас книга