chomu stala mozhlivoi avantyura chichikova gogol mikola - Шкільний Всесвіт

Приступаючи до роботи над поемою «Мертві душі» Н. В. Гоголь хотів показати «хоча б з одногобоку всю Русь». В основі сюжету — пригоди Чичикова, що скуповує «мертві душі». Така композиція дозволила письменникові показати послідовно поміщиків, до яких заїжджав Чичиков, показати їх індивідуальні й типові риси

Перший, кого відвідав Чичиков, — це Манилов. Це дуже милий, люб’язна людина, що щиро зрадів приїзду Чичикова. Він добре приймає гостя, знайомить зі своєю родиною: дружиною й двома дітьми — Фемистоклюсом і Алкидом. Ці імена говорять про деяку претензію на індивідуальність їхнього батька, але виглядає це задоволено безглуздо. Манилов захоплюється не по роках розвиненому синові, не розуміючи, що пізнання дитини досить убогі. Із цього можна зробити висновок, що й сам Манилов дурний. Гоголь так відгукнувся про свого персонажа: «Є рід людей, відомих під ім’ям: люди так собі, ні те ні рє…». «Господарством не можна сказати щоб займався, він навіть ніколи не їздив на поля…».

Поміщиця Коробочка, на відміну від Манилова, завжди зайнята господарством. У неї доглянуті городи й будинок «повний усякою домашньою твариною». Але Коробочка безнадійно дурна, Гоголь називає її «дубинноголовою». Коли Чичиков пропонує купити в неї мертвих душ, вона розуміє це буквально й говорить: «Щось хочеш відкопувати їх із землі?»

Ноздрев має невгамовний темперамент, але ця його енергія спрямована на гру в карти й гульби. Хазяїн він поганий: у будинку незакінчений ремонт, порожні стійла, стара зламана шарманка… Енергія цієї людини витрачається не на те

Собакевич — справжній хазяїн. Але при цьому все дуже зроблено грубо, все неуклюже. Навіть особи всіх домашніх точно сокирою вирубані. Собакевич поставився до мертвих душ як до предметів: торгується, сперечається про ціну й на зауваження Чичикова, що, мол, вони як не существуюшие не мають ніякої ціни, відповідає, що їли вони йому потрібні, виходить, чогось коштують

Плюшкин — людина, що зовсім опустилася через свою неймовірну скнарість. Йому шкода викинути навіть стару зубочистку, шматочок засохлого лимона. Плюшкин — це пародія на людину

Кожному із цих людей Чичиков запропонував продати мертві душі. Манилов спочатку був дуже здивований такій пропозиції, вона навіть упустив трубку з рота, але в силу своєї дурості вирішив, що він просто не розуміє «високого складу» свого гостя. До того ж Чичиков здавався йому дуже шановною й освіченою людиною, який він боявся скривдити й тому просто подарував мертві душі

Коробочка довго не могла узяти до тями, що значить продати душі, пропонувала навіть пеньку замість них купити, говорила, що почекає із продажем — почекає купців, але Чичиков, розсердившись на її тупість, пристрахав бабусю чортом, і та здалася

Ноздрев із властивої йому палкістю став з’ясовувати в Чичикова, що той «затіяв». Ноздрева не здивувало прохання Чичикова, він тільки хотів знати, що той задумав. І взагалі Ноздреву нецікаво продавати, та й дарувати не хочеться, звідси виникають пропозиції одне абсурдней іншого. У Чичикова й Ноздрева чимало загального: вони обоє в погоні за грошима втратили поняття про честь. Цікаво, що тільки Ноздрев назвав Чичикова лукавою людиною, інші поміщики й чиновники не бачать цього. Швидше за все, Ноздрев сказав це не замислюючись, але як би там не було саме він відмовляє Чичикову продати мертві душі

Собакевич до продажу душ підійшов докладно: він добре поторгувався із Чичиковым, поторгувавшись із Чичиковым, продав йому мертві душі й Плюшкин.

Всі поміщики в поемі позбавлені поняття честі, совісті, порядності. Вони не мають високий духовної мети в житті — от чому Чичикову й удалося придбати в них мертвої душі