chimozhna nazvati pechorina geroyem svogo chasu lermontov - Шкільний Всесвіт

Роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» був написаний в 1839 — 1840 роках. Добуток складається з декількох, практично не зв’язаних один з одним частин, де головним героєм є одна й та сама особа — Георгій Олександрович Печорин, що мандрує з гарнізону в гарнізон молодої військовий

Він походить зі знатного роду, дворянин, досить забезпечений, йому не доводиться думати про завтрашній день. У людини є гроші, повага в суспільстві й кар’єрний ріст на військовій службі. Одного йому, щоправда, не вистачає: задоволеності у власному житті

У главі «Бэла» Печорин представлений нудьгуючим аристократом, якому на Кавказі крім полювання нема чим зайнятися, тому — те він затіває інтригу з викраденням коня Казбича для князівського сина Азамата, якого заради винагороди за свої праці підбиває украсти рідну сестру Бэлу. Заволодівши місцевою красунею, Печорин незабаром байдужіє до дівчини, наносячи їй цим щиросердечну травму. Трагічно закінчується повість: Казбич убиває батька Бэлы, а потім і її саму. Але офіцер Печорин виходить сухим з води й продовжує свою подальшу життєву подорож

В «Тамані» він стає свідком нелегального заробітку місцевих жителів і намагається заволодіти серцем 18 літньої коханої контрабандиста Янко. Шантажуючи Ундину, Печорин бажає завоювати її щиросердечне розташування, але удача відвертається від нього. Норовлива дівчина ледве було не утопила його.

«Князівна Мері» — повість про передісторію дуелі між піхотним офіцером Грушницким і паном Печориным, якому знову нікуди було запроторювати особисті амбіції в Пятигорске. Для розваги знову була затіяна гра, що коштувала Грушницкому життя, а Печорину — втрати улюбленої жінки Віри й ненависті князівни Мері

В «Фаталісті» Георгій Олександрович стає прямо — таки невразливим і заговореним від смерті героєм, що впорався з п’яним і козаком, що розбушувався, що зарубили поручика Вулича.

Образ Г. А. Печорина — це характерний персонаж середини XIX століття. У наслідку критика назве цих літературних героїв «непотрібними людьми». Назве через те, що вони, маючи всі матеріальні блага, так і не змогли знайти собі застосування в житті. Їх не було серед повсталих Декабристів на Палацовій площі, вони не поповнили ряди «царевбивць» в ім’я пригнобленого народу, вони, як зомбі, скитались по мирі заради забави й час перепровадження

Печорин, природно, продукт свого часу, але ніяк не герой, тому те історія Держави Російського жодного борця за яку — небудь ідею не забула й увічнила. Георгія Олександровича серед них немає.