chim meni blizka poeziya bloku blok oleksandr - Шкільний Всесвіт

Про Олександра Блоці, одному із кращих поетів «срібного століття», говорили й писали багато хто. А. Ахматова затверджувала, що Блок — «трагічний тенор епохи». А. Білий — що він «перший поет землі росіянці». В. Маяковський уважав, що поезія Блоку — «ціла поетична епоха». Дивні відчуття викликав А. Блок у сучасників: «Ніколи: ні раніше, ні потім, — свідчив К. Чуковський, — я не бачив, щоб від якої — небудь людини так виразно, відчутне й зримо виходив магнетизм… поезія Блоку діяла на нас, як місяць на сновид».

Що ж давало А. Блоку таку владу над людьми? Чим притягав він їх до себе? Кожна людина, а тим більше поет, входить у мир по — своєму. Початок століття було важким, суперечливим, що не піддається однозначній оцінці. Звідси різноголосиця, протилежність думок, часом не просто далеких друг від друга, але зневажливих, злісних для інших

Блок же ввійшов у мир людей не з невдоволенням і недовірою, а з любов’ю. Його поезія була «живою водою», джерелом, випивши з якого, людина очищався й ставав Людиною

Згадую перший вірш, «приворожившее» мене до Блоку:

Дівчина співала в церковному хорі

Про всіх втомлені в чужому краї,

Про всі кораблі, що пішли в море,

Об всю, заколишню радість свою

Я бачу ніжний профіль, довгу косу, що темніє на білому платті, силует у променях світла…

Так співав її голос, що летить у купол,

И промінь зняв на білому плечі,

И кожний з мороку дивився й слухав,

Як біле плаття співало влуче.

Мені стають зрозумілі почуття сучасників поета:

И всім здавалося, що радість буде,

Що в тихій заводі всі кораблі,

Що на чужині втомлені люди

Світле життя собі знайшли

Палітра почуттів, відчуттів, переживань ліричного героя поезії Блоку була тієї, до якої тяглися, у якій бідували люди, обтяжені сірістю дійсності

И голос був солодкий, і промінь був тонкий,

И тільки високо, у царських врат,

Дієприкметниковий таємницям, — плакала дитина

Про те, що ніхто не прийде назад.

Сьогоднішнього читача, як і сучасників поета, вражає, з одного боку, глибина, пристрасність, чистота духу, а з іншого боку — висока поетична майстерність, багатство художньої виразності

На думку Блоку (у той час він перебував під впливом філософії Вл. Соловйова), миром повинна, правити ідея Вічної Любові; саме вона повинна восторжествувати й переробити людей до кращого. Не через ворожнечу й ненависть, а через Любов поет хотів зв’язати себе з усім миром

Блок прийшов у російську літературу з «Віршами про Прекрасну Даму». Прекрасна Дама — це втілення ідеалу краси, Вічної Жіночності. Ліричний герой, лицар Прекрасної Дами, очікує прийдешніх перетворень:

Передчуваю Тебе. Року проходять мимо —

Усе у вигляді одному, передчуваю Тебе

Весь обрій у вогні — і ясний нестерпно,

И мовчачи чекаю, — тужачи й люблячи

Самітність, туга, спрага зустрічі з Нею; острах, що вона виявиться не такий, який представляється йому, переповняють душу ліричного героя

Безвідрадному сну я не вірю,

Зануривши моє серце в спокій…

Незабаром життя мою бурхливо виміряю

Перед невідомою зустріччю з тобою…

Ліричний герой цього циклу, удивляючись у себе й мир, що оточує його, піднімає питання, що хвилюють людей за всіх часів: про призначення людини, про його шляху, про прагнення до досконалості, прекрасному

Але образ Прекрасної Дами не може відгородити ліричного героя Блоку від реального життя. Страшна дійсність уривається в його мир, і з’являються вірші, що відбивають те, що оточує його насправді: «Фабрика», «Ситі», «На залізниці». Але в них мене хвилює не заявлена Блоком тема народного страждання, гноблення (про це писали й інші), але тема приниження особистості: «цих жебраків — провели». А в результаті:

Як важко ходити серед людей

И причинятися незагиблої,

И про гру трагічних страстей

Оповідати ще не жившим.

Особливо яскраво трагізм стану ліричного героя показаний у вірші «Незнайомка»: «Ситі», «заламуючи казанки, серед канав гуляють із дамами», пияцтво, нудьга… Ліричний герой «Незнайомки», здавалося б, нічим не відрізняється від інших: п’є вино, розсіяно споглядає навколишнє, але:

И щовечора, у годину призначений

(Иль це тільки сниться мені?),

Дівочий зграї. шовками схоплений,

У мрячному рухається вікні…

…І, дивною близькістю закований,

Дивлюся на темну вуаль

И бачу берег зачарований

И зачаровану далечінь…

Незнайомка, загадкова, таємнича, — це мрія, бажання вирватися із суєти й сіркою одноманітності, але безпорадність, неможливість вийти із замкнутого кола марного існування перемагають:

…Ти право, п’яне чудовисько!

Я знаю: істина ввине.

Ліричний герой «прицвяхований до трактирної стійки»; так само, як героїня вірша «На залізниці» роздавлена «любов’ю, брудом иль колісьми», він роздавлений бездуховною реальністю життя. Як багато загального в його стані зі станом наших сучасників!

Вийти із цього стану йому допомагають думи про батьківщину. Вірші Блоку про Росію близькі й нам. Вони як би пожвавлюють нас, повертають щиросердечні сили. Як для Пушкіна («Ми чекаємо з томленьем упованья мінути вільності святий, як чекає коханець молодої мінути вірного свиданья…»), так і для Блоку тема батьківщини — особиста, інтимна тема («Об Русь моя! Дружина моя! До болю нам ясний довгий шлях!»). Як Лермонтову дороги «тремтячі вогні сумних сіл», так Блоку дорога Росія:

Росія, убожіючи Росія,

Мені хати сірі твої

Твої мені пісні вітрові —

Як сльози перші любові!

Разом з ліричним героєм вірша «Русь» нас тягне загубитися, сховатися в її просторах, але, як у Тютчева,

Розумом Росію не зрозуміти,

Аршином загальним не виміряти:

У їй особлива стать —

У Росію можна тільки вірити,

Так у Блоку

Наш шлях — степовий, наш шлях —

У тузі безбережної,

У твоїй тузі, про Русь!..

…І вічний бій! Спокій нам тільки сниться…

Як і поета, мене переповняють, з одного боку, почуття туги й жалю, а з іншого боку — віра в майбутнє батьківщини, бажання змінити життя

Важким для наших сучасників є сприйняття поеми «Дванадцять». Як несхожа вона на все, що написав поет до її! Намагаючись розібратися в цьому, шукаю відповідь на питання: чому з’явилася поема? «Справа художника, обов’язок художника — бачити те, що задумано. Що ж задумано? Переробити все. Улаштувати так, щоб усе стало новим: щоб брехливе, брудне, нудне, потворне наше життя стало справедливим, чистим, веселим і прекрасним життям…» От чому з’явилася поем;] «Дванадцять». Чи зуміє людина вистояти під вітром історії? Згадаємо рядки з есенинского «Листа до жінки»:

Не знали ви,

Що я в суцільному димі,

У розкиданому бурою побуті

З того й мучуся, що не зрозумію,

Куди несе нас доля подій…

Земля — корабель!

Але хтось раптом

За новим життям, новою славою

У пряму гущавину бур і хуртовин

Її направив величаво.

Ну хто ж з нас на палубі великий

Не падав, не блевал і не лаявся?

Їх мало, з досвідченою душею,

Хто міцним у хитавиці залишався…

чиМожна перетворити сьогоднішній хаос у гармонію? Саме це хвилює ліричного героя поеми «Дванадцять», тому, незважаючи на розгул страстей, убивства, жахи дійсності, поет призиває всіх слухати «музику революції».

Віру у звільнену Росію — оплот щасливого майбутнього всього людства — відчуваємо ми й у блоковских «Скіфах»:

Зупинися, премудрий, як Эдип,

Поки нудишся борошном солодкої,

Перед Сфінксом із древнею загадкою!

Об старий мир! Поки ти не загинув,

Росія — Сфінкс. Радіючи й уболіваючи,

И обливаючись чорною кров’ю,

Вона дивиться, дивиться в тебе,

И с ненавистю, і з любов’ю!..

Так, так любити, як любить наша кров,

Ніхто з вас давно не любить!

Забули ви, що у світі є любов,

Яка й палить, і губить!..

По закінченні стількох років ми, люди кінця XX століття, повинні виділити для себе головне в спадщині А. Блоку. Для мене важливо те, що

Він весь — дитя добра й світла,

Він весь — волі торжество;

Важливо те, який він бачив життя:

Зітри випадкові риси

И ти побачиш: мир прекрасний