chexov divnij pismennik kidaye slova yak chexov anton - Шкільний Всесвіт

Ці слова Л. Н. Толстого прекрасно характеризують А. П. Чехова як письменника, як великого майстра. Майстерність Чехова — Оповідача ми бачимо у всіх його добутках. Зупинимося на одному з них — оповіданні «Ионыч».

В оповіданні «Ионыч» Чехов створив дивно яскравий образ Дмитра Старцева. Саме завдяки цьому прийому авторові вдалося показати, як протягом десяти з невеликим років змінювався герой

Спочатку перед нами живий, енергійний молодий лікар, що відвідує клуб, любить музику, закохується, мріє

Короткі характеристики героя на початку кожної глави допомагають Чехову показати еволюцію Старцева стосовно головного в його житті — до роботи: «Пройшло більше року в такий спосіб у працях». Приїхавши в місто як земський лікар, воно основна увага приділяє хворим, відмовляючись заради них від особистого. Поступово змінюється його відношення до справи: «Щоранку він спішно приймав хворих у себе в Дялиже, потім їхав до міським хворим». На перший план виступають особисті інтереси: «У нього в місті величезна практика, ніколи зітхнути…»

Поступово росте й добробут Старцева. Перша подорож у місто він робить пішки, через рік «у нього вже була своя пара коней і кучері Пантелеймон в оксамитовій жилетці». Нарешті, він їздить на трійці з бубонцями, «з розгодованими кучерями на козлах». Він обзаводиться й нерухомістю: «Уже є маєток і два будинки в місті, і він облюбовує собі ще й третій». Головною розвагою, «у яке він втягся непомітно», стало перераховувати ввечері добуті практикою «жовтого й зелені… папірця». Все його життя підпорядковане грубій корисливості. Але замість докладного опису характеру, що змінився, героя автор малює маленьку сценку приходу Ионыча в будинок, що він збирається купити: «Він без церемоній іде в цей будинок… і тикає в усі двері ціпком». При цьому він «важко дихає й витирає із чола піт». Ионыч так огрубів, що в нього не залишилося поваги до людей: гніваючись «на хворих, він стукає ціпком об підлогу й кричить своїм неприємним голосом:

— Извольте відповідати тільки на питання! Не розмовляти!»

У душі Старцева не залишилося поваги навіть до єдиного світлого спогаду його життя — його колишньої любові. Чехів дає зрозуміти це однією фразою Ионыча, коли той за вечерею в клубі, почувши прізвище Туркиных, перепитує: «Це ви про яких Туркиных? Це про ті, що дочка грає на фортепьянах?»

А от ще одна цікава особливість оповідання: губернського міста, у якому розвиваються події, автор майже не описує. Тим часом ми почуваємо задушливу атмосферу. Чехів досяг цього за допомогою того ж художнього прийому: познайомив читачів з «самою утвореною й талановитою сім’єю» у місті — сім’єю Туркиных. Зовні гарна, їхнє життя виявляється до жаху монотонної: Туркина пишуть бездарні романи, невдачлива дочка її грає на роялі, а Туркин пласко гострить. Але тут Чехов досягає зворотного ефекту: якщо Старців на очах читача зовсім перетворив, то Туркины, здавалося, застигли, нітрохи не змінилися за всі ці роки

Майстерність Чехова проявляється й в умінні використовувати пейзаж, щоб ще більше оттенить, внести нові фарби в опис почуттів героя. Його пристрасть подібна невірному, мінливому світлу місяця: поки вона є, Старців «чекав жагуче й малював в уяві поцілунки, обійми», але він відкинув свої мріяння й перестав чекати Котика в той самий момент, коли «точно опустилася завіса, місяць пішла під хмари».

Майстерність Чехова — Оповідача виявилося в умінні показати велике через мале й у такий спосіб розкрити в «Ионыче» вульгарність і обивательщину, здатні вбити все людське в розумній, культурному людині