23 - Шкільний Всесвіт

Педагоги не помилилися, взявши завзятого випускника до аспірантури: вже у 1916 р. у журналі Міністерства земле­робства «Сельское хозяйство и лесоводство», що виходив у Петрограді, була надрукована його велика стаття «Лесоводст-венное и финансовое значение белой акации в степном лесора-зведении». Матеріали для цієї роботи молодий учений зібрав на рідній Катеринославщині, на Комісарівській дослідній ді­лянці Верхньодніпровського лісництва [8]. У 1918 р. Олек­сандр Колесников був обраний асистентом, а у 1922 р. – про­фесором кафедри «Державне лісове господарство та статисти­ка». Теоретичний багаж, здобутий О. І. Колесниковим у доре­волюційні роки, інтенсивно поповнювався завдяки його робо­ті на посадах інспектора-ревізора, а згодом – заступника на­чальника Всеукраїнського управління лісами Народного ко­місаріату землеробства України. «Дуже активний у веденні доручених йому справ», – сказано далі в характеристиці О. І. Колесникова. «Цікавиться новими течіями науки» [7]. Невдовзі до педагогічної та організаційної діяльності додала­ся й адміністративна. Протягом 20-х рр. він обіймає посади декана лісового факультету, проректора та ректора інституту, аж до переводу в 1930 р. лісового факультету до Києва.

Наукова робота, яка розгорнулася на факультеті ще у 1924—25 рр., значно активізувалася завдяки створенню у

156

1927 р. під керівництвом професора Г. М. Висоцького науково-дослідної кафедри лісівництва. На цій кафедрі О. І. Колесников очолив секцію дендрології, повною мірою відновивши перерва­ні громадянською війною дослідження. Як ерудований фахі­вець і авторитетний управлінець професор доклав неабиякої енергії до налагодження лісової дослідної справи в Україні та в СРСР загалом. Продовжуючи традиції докучаєвської наукової школи, у другій половині 20-рр. він став одним із провідних діячів цього напрямку лісівництва. І тому саме його було деле­говано від України на І Міжнародний конгрес лісових дослід­них станцій в Стокгольмі, де він виніс на розсуд колег змістов­ну доповідь «Про потребу вивчати питання лісової генетики та селекції по лісових дослідних станціях та про деякі наслідки у цій справі на Україні» [9]. У цій доповіді О. І. Колесников пере­конливо доводив безперечну ефективність використання нау­кового апарату генетики для виведення нових, досконаліших порід деревних культур, палко обстоював ідею створення між­народної мережі лісових дослідних станцій «зі спільною про­грамою та єдиною методою роботи». Він навіть запропонував можливий план дій цієї асоціації. А в себе на Батьківщині вче­ний став справжнім піонером селекційної справи, досліджую­чи зі своїми співробітниками питання самозапилення дерев [3, с. 94]. Того самого року вчений із науковими відрядження­ми відвідав Данію, об’їхав Німеччину. У спілкуванні з інозем­ними колегами, як і в знайомстві з новітніми досягненнями світової науки, йому дуже допомагало чудове знання низки європейських мов (англійської, французької, німецької, поль­ської) [6].

Наприкінці 20-х рр., коли в Радянському Союзі почалося розгортання процесу індустріалізації, невимірно зросла потре­ба в деревині. Серед лісівників виникла бурхлива дискусія сто­совно принципів лісокористування. Жорстокій критиці були піддані фундаментальні принципи постійності, невиснажливо-сті та безперервності користування лісом, розроблені класиком лісової науки Г. Ф. Морозовим і закладені в першу радянську лісовпорядну інструкцію 1926 р. його соратником М. М. Орло­вим. У 1929 р. начальник Центрального управління лісами Наркомзема СРСР М. Г. Здорик цинічно писав: «Поки ліс нам потрібен, ми його будемо рубати у розмірі нашої потреби, не зважаючи на жодні теоретичні судження» (тут і далі переклад – Н.Т.) [10, с. 393]. Ще відвертішим був у своєму виступі в

157

№10-му журналу «Більшовик» за 1932 р. нарком лісової про­мисловості СРСР Лобов: «Впровадження наукових принципів у практику лісового господарства неминуче призвело б до зриву завдань по розгортанню лісової промисловості, а тому потрібно викинути з вжитку лісову науку і всяких там Морозових та Ор­лових. Жодних розрахункових лісосік, рубати по потребі, не зважаючи на мудрування вчених-лісівників» [11]. Уся ця вак­ханалія носила назву «Ідеологічної Боротьби На Лісовому Фро­нті». Результатом такої «дискусії» став, фактично, розгром лісової науки, арешти та репресії всього керівництва «Головлі-соохорони» при РНК СРСР та керівництва Наркомлеспрому. 5 грудня 1929 р. було прийнято «Положення про радянські лі­сові господарства – лісгоспи та ліспромгоспи». В Україні тоді відбулося об’єднання лісництв з лісозаготівельними органами, були утворені Радлісгоспи, покликані «здійснювати всі вироб­ничі процеси по лісопоновленню, піднесенню продукційності лісоставів і поліпшенню їхньої якості, лісозаготівлях, первіс­ній обробці та переробці деревини» [12, с. 28]. Інтереси лісового господарства було підпорядковано інтересам лісової промисло­вості. Про це, зокрема, свідчить перелік наукових тем, над якими працював на початку 30-х щойно створений Науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації [13, с. 12—14, 17]. А ідеологічна кампанія проти захисників принципу безперервності лісокористування, яка докотилася й до Харкова, захопила у свої жорна групу провідних лісівників республіки. Серед тих, кому закидалася участь у «шкідниць­кій контрреволюційній організації», був і професор О. І. Коле-сников. Початок слідчій справі стосовно діячів Всеукраїнсько­го управління лісами (ВУПЛ) було покладено 16 листопада 1929 р., коли органи ОДПУ—НКВС заарештували завідувача лісокультурним відділом цього управління професора В. Я. Гурського. За два наступні місяці за гратами опинилася велика група авторитетних учених-лісівників, серед яких був і Олександр Колесников [14, с. 9]. Автор розгромної статті в чет­вертому номері «Українського лісовода» за 1930 р. І. Романів-ський стверджував: «Ця контрреволюційна група у лісовому господарстві, використовуючи свій стан на відповідальних по­садах у ВУПЛі, ставила собі за завдання зберегти колишні по­міщицькі лісові масиви» [15, с. 3]. А опублікована в тому са­мому числі журналу постанова президії Всеукраїнської проф­спілки сільськогосподарських та лісових робітників зажадала: