borotba dvox vorozhix taboriv po romani sholoxova pidnyata cilina sholoxov - Шкільний Всесвіт

Основу роману М. Шолохова «Піднята цілина» становить історія народження у вогні класових боїв гремяченского колгоспу, історія його розвитку й зміцнення. Організація колгоспу в далекому козачому хуторі, де готується контрреволюційне повстання, протікає в умовах напруженої й складної боротьби двох ворожих таборів. Цим пояснюється розміщення діючих осіб, побудова роману, наповненого трагічними подіями. Народним масам, що будують на чолі з Давидовим нове життя, протистоїть купка злісних ворогів народу, внутрішньо спустошених і приречених на розгром і загибель

Ліквідація старого буржуазного господарського ладу й створення нового, соціалістичного ладу були пов’язані з більшими труднощами. Доводилося боротися із власницькими навичками й поданнями, вихованими у свідомості багатьох поколінь. Власність — от що визначило одну з корінних проблем нового етапу боротьби за соціалізм. Більшість середняків завзято відмовлялося йти в колгосп, незважаючи на величезні переваги колективізації господарства. Це було незрозуміло Давидову. Для нього хутір був «як складний мотор нової конструкції, і Давидов уважно й напружено намагався пізнати його, вивчити, прощупати кожну деталь, чути кожний перебій у щоденному, безустанному, напруженому битті цієї мудрованої машини…» Дії ворогів були настільки потайливими й потайными, що Давидов міг тільки догадуватися: якісь пружини, що шкодять справі, діють у складному механізмі колгоспного життя. І це була лише одні з багатьох труднощів, що виникли на шляху становлення колгоспу

За всіма діями вороже настроєної частини селянства стояли вороги радянської влади. Одночасно з Давидовим у Гремячий Балка приїжджає білогвардійський офіцер Половців. Він був присланий сюди лютими ворогами народу, що прагнуть обпертися на кулаків, і всіма способами — убивствами, диверсіями, повстаннями — зірвати будівництво соціалізму в селі. Представник білогвардійської контрреволюції Половців є запеклим катом, шпигуном і вбивцею. Ще в першу імперіалістичну війну славився він своєю жорстокістю, звірячим звертанням з козаками. У роки громадянської війни осавул Половців служив Корнілову й Денікіну, потім ховався під чужим прізвищем. Це сильний і жорстокий ворог. Шолохов тонко розкриває звірину сутність Половцева, наділяючи його рисами хижака. Він був страшний у своїй самітності, «як шуліка — стерв’ятник на могильному кургані», багровів, наливаючись кров’ю, «як великий хижий звір перед стрибком». У Половцева — «важкий погляд», «гавкаючий бас», «вовчий склад лисіючого черепа», що стирчать, «як у хижого звіра, хрящуваті вуха», «страшні, нерухливі зіниці» у глибоких провалах очниць. Як хижий звір, він з однаковою байдужістю вбиває вівцю й по — звірячому розправляється з бідняком Хопровым і його дружиною. Убивство людини — для нього звичне діло

Іноді в ньому проривається люта, неспроможна злість. Тоді « у крихітних страшних нерухомістю зіницях його займалося озлоблення», «зі сказом, із клекотом у горлі вивергав він лайки. « Половців розуміє, що ліквідація куркульства позбавляє контрреволюцію останньої опори в країні, і вся його «програма» продиктована дикою ненавистю й спрагою мести звільненому народу: «Рвуть з — під ніг землю! Опори позбавляють… Рубати! Рубати! Рубати нещадно!»

Половців, випробовуючи звірину ненависть до всього, що несла у своєму зародку нове життя, терпляче чекав своєї години, коли розгуляється контрреволюційний заколот і можна буде дати вихід злості, що нагромадився, проти комуністів. Підготовляючи повстання на Доні, Половців організує «Сполучник звільнення Дону» і утягує туди Якова Лукича Островнова. Островнов — це схований і виверткий ворог, що прагне підірвати колгосп зсередини. Тимчасово надяг він на себе маску прихильника нового життя. Зовні це непримітний і необразливий культурний хазяїн, але насправді жорстокий і смертельний ворог революції. «Яків Лукич, як дитина до вогника, все життя тягся до багатства», широкі плани були в нього, але свершилась революція, і «шатнулася земля під ногами Якова Лукича.» Після революції « устати — те Якову Лукичу й не довелося! Тому — Те він і проти радянської влади… «Про одному лише думав Островнов: «… повернути те життя, що колись сіяла й хрумтіла райдужної сторублевкой… « Островнов веде шкідницьку роботу: зриває заходу колгоспу, улаштовує провокації. Це він розпорядився посипати воловні річковим піском, щоб загинули колгоспні быки. Під впливом посиленої агітації Якова Лукича по селу пронісся слух, що всю худобу заберуть на м’ясозаготівлі, і це викликало масовий забій худоби. Не без його участі був організований «жіночий бунт» і був розкрадений насінний фонд. Схований ворог гостро відчував неміцність свого Тимчасового благополуччя. Страшачись викриття, він пішов на дивовижний злочин — вморив голодом рідну матір. Саме святе, що є в людини, — мати була принесена в жертву контрреволюційному сказу

Шолохов малює трагічну сцену, коли змушує вмираючу бабу прислухатися до кроків Якова Лукича. Ці кроки вона пам’ятала з перших місяців життя її сина. Вони доставляли їй велику материнську радість а тепер ці кроки, віддаляючись від її, стали вираженням звіриної жорстокості з

Свідомість безнадійності доводить Половцева й Лятьевского до межі жорстокості. Офіцер Лятьевский уже розуміє всю приреченість неспроможних спроб розбитих революцією класів повернути назад колесо історії. «Хто ви такий, милостидарь? — звертається Лятьевский до Половцеву. — Я вас запитую, високоповажний пан Половців. А я скажу вам, хто ви… Завгодно? Будь ласка! Патріот без батьківщини, полководець без армії й, якщо ці порівняння ви знаходите занадто високими й відверненими, — игрочишка без єдиного золотого в кишені».

Табір ворогів, крім Половцева й Лятьевского, представлений характерними фігурами Тита Бородіна, Лапшинова й інших кулаків. Складність образа Бородіна в тім, що в минулому він бідняк, червоногвардієць, учасник боїв з білими. Спрага збагачення, власницька стихія захлиснула його, і він став кулаком, визискувачем, мироедом — злісним і жорстоким ворогом працюючих мас. Тит Бородін — прямій і відвертому ворогові радянської влади. У романі його політичний вигляд гранично ясний і підкреслено прямолінійний. Коли Нагульнов виявляє в нього зброя — обріз — і хоче відібрати його, Бородін відповідає йому: «Не дам! Майно забираєте, так ще обріз останній? Кулак повинен бути з обрізом, так про нього в газетах пишуть. Неодмінно щоб з обрізом. Я, може, їм хліб насущний добувати буду, а?»

У своєму романі Шолохов наочно показує, як спроби ворогів зірвати колективізацію приречені на провал. Кращі люди, виведені в «Піднятій цілині», натхненні ідеями будівництва нового життя в селі. Близькість до життя народу й майстерність художника дозволили авторові «Піднятої цілини» створити незабутні образи — Давидова, двох його соратників — козаків Макара Нагульнова й Андрія Разметнова, виразника психології середняцького козацтва Кіндрата Майданникова, зворушливого веселуна й баляндрасника діда Щукаря… Шолохов прекрасно передав у романі атмосферу бойового товариства, єдності, спаяності комуністів. Вони сильні своєю згуртованістю в гарячому прагненні вирішити завдання, поставлені партією. Віра в партію, переконаність у правоті її справи, свідомість, що за партією коштує весь народ, лежали в основі ратного й трудового героїзму творців колгоспу на хуторі Гремячий Балка