borotba dobra j zla v tragedii %d2%91ete faust %d2%91ete iogann - Шкільний Всесвіт

Великий німецький письменник Иоганн Вольфганг Ґете працював над написанням трагедії «Фауст» більше шістдесятьох років. Пошук істини й змісту буття — от ті питання, які хвилювали Ґете все життя. І лише через шістдесят років роздуму Ґете зложилися в цілісний добуток. У трагедії письменник показав боротьбу добра й зла як рушійну силу, динаміку життя

У Пролозі автор порушує питання: чим є людина в цьому гармонійному й доконаному Всесвіті. Людина нещасний, вічно страждає, йому жилося б краще, коли б не його розум — іскра Божа. Герой трагедії, скептичний і глузливий Рафаель, говорить, що мир людей недосконалий, у ньому панує тьма й зло. І чим більше людина роздумує, тим сильніше страждає, усвідомлюючи недосконалість миру. Людина в результаті тривалих переживань прийде до висновку — винна не всесвіт, а сама людина

На думку Ґете, істина — у боротьбі розбіжностей. Саме завдяки цій боротьбі створюється гармонія миру, у зіткненні думок — істина. Письменник постійно нагадує про це. Два герої трагедії — Фауст і Рафаель — постійно сперечаються, але їхні суперечливі точки зору в той же час доповнюють одна іншу

Образ Рафаеля втілює в собі дух заперечення й руйнування. Але він не може знищити основне — життя. Через заперечення він теж творить. І це є рух уперед. Сили Рафаеля й Фауста рівні, але вони по черзі перемагають один одного. Сам письменник не завжди на стороні Фауста. У словах Рафаеля теж істина. Істина у вічній розбіжності, русі. Фауста й Рафаеля автор наділив певними людськими рисами. Фауст — незадоволений, «діяльний геній», готовий сильно любити й ненавидіти, він здатний робити трагічні помилки. Він особа гаряче й енергійне. Фауст дуже чуйний, ранимий, іноді він егоїстичний і завжди безкорисливий, людяний. Фауст перебуває в постійному пошуку, а його розум — у постійних сумнівах і тривогах. Його роздирають розбіжності. Страждання Фауста пов’язані з непереборним бажанням знань, прагненням знайти істину

Фауст і Рафаель — два антиподи. Перший — цілеспрямований, готовий переборювати бар’єри, він рветься довідатися про те, що за кордоном. Другий — спокійний і врівноважений. Його ніщо не здивує, тому що йому всі вже відомо — навколо порожнеча. Він грає з Фаустом як з безглуздим хлопчиком і дивиться на всі пориви Фауста як на дивацтва, даремні дії

Рафаель спокійний, його не гризуть сумніву, страсті не роз’ятрюють його душу. Він дивиться на мир без ненависті й любові. У його колючих репліках багато сумної правди. Рафаеля — це не тип лиходія. Він сміється й знущається з гуманного Фауста, що губить Маргариту, але в словах Рафаеля таки звучить гірка правда, гірка навіть для нього, — духу тьми й руйнування

Образ Рафаеля — це образ людини, стомленого життям, що має багатий людський досвід, людину, що бачила багато зла й несправедливості й зневіреного в житті. Протягом тривалих спостережень за тим, що відбувається в житті, він переконався в безвихідності. Рафаеля не вірить ні в зло, ні в добро, ні в щастя. Він бачить недосконалість миру й знає, що змінити нічого не можна. Він забавляє над людиною, що упевнена у своїх силах і можливостях, що намагається змінити життя. Рафаеля впевнений у марності цих спроб. І йому навіть жаль людей, які прагнуть до досконалості, недосяжному ідеалу

В основі трагедії, написаної Й. В. Ґете, лежить вічне протистояння творчого духу, прагнення д прекрасного (яких втілені в образі Фауста) і духу заперечення, сумнівів (які втілені в образі Рафаеля).