boris i tixin u p yesi ostrovskogo groza ostrovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

У драмі Катерины, головної героїні п’єси А. Н. Островського «Гроза», важливу роль зіграла не тільки її свекруха Марфа Ігнатіївна Кабанова, але й, зрозуміло, два герої цього «любовного трикутника» — Тихін і Борис. Тихін Кабанів — чоловік героїні, купецький син. Він женився на Катерине, тому що цього вимагала маменька, і вважає, що він сам любить Катерину, але чи не так це? Він сам безвладний і повністю підпорядкований матері, він не вирішується навіть захистити дружину від нападок свекрухи. Усе, що він може їй порадити, — пропускати матусині докори мимо вух. Він сам отже й робить все життя, підтакуючи матері й мріючи в той же час утекти до сусіда Савелові Прокофьеичу й випити з ним. Щастя для Тихона — це від’їзд на два тижні в Москву по справах. Катерина в цьому випадку його вже не цікавить, і, коли вона просить його взяти її із собою, він відверто зізнається: «Так як знаю я теперича, що тижня дві ніякі грози треба мною не буде, кайданів цих на ногах ні, так до чи дружини мені?» Катерине шкода чоловіка, але чи може вона його любити? Не бачачи від нього ні розуміння, ні підтримки, вона мимоволі починає мріяти про іншу любов, і мрії її звертаються до іншого героя, і Борисові. Чи герой він? Він відрізняється від жителів міста Калинова — він утворений, учився в Комерційній академії, він єдиний серед городян ходить у європейському костюмі. Але це все відмінності зовнішні, а по суті Борис так само безвладний і несамостійний. Він залежить від дядька, купця Дикого, матеріально, він зв’язаний умовами заповіту покійної бабусі й не тільки через себе особисто, але й через сестру. Якщо він не буде до дядька шанобливий, вона залишиться безприданницею, не одержавши, як і він сам спадщини. Але здається, що його слова: «Я б кинув всі так виїхав» — тільки відмовка. Борис адже терпить від Савела Прокофьеича приниження й лайка, навіть не намагаючись йому заперечити, захистити своє достоїнство. У нього немає ні волі, ні сили характеру. Він полюбив Катерину, кілька разів побачивши її в церкві, і його піднесене почуття ніяк не візьме до уваги грубі реалії місцевого укладу життя. Боячись «загубити свою молодість у цих нетрях», він не слухає Кудряша, що відразу попереджає його, що любов до замужньої жінки «кинути надоть»: «Адже це, виходить, ви її зовсім загубити хочете» — адже за це в тутешніх краях Катерину «у труну вколотять». Борис думає тільки про себе, про своє щастя, і всі щиросердечні переживання Катерины йому далекі, як і Тихонові. Якби не байдужість чоловіка («…ти ще нав’язуєш…»), Катерина не пішла б на фатальний крок, погодившись на зустріч із Борисом. Але й Борис думає також тільки про себе, відмітаючи роздирання Катерины про страшний мрії, доконаному нею: «Ну, що про це думати, благо нам тепер — те добре!» Для нього зустрічі з Катериной — таємний роман, якому треба сховати: «Ніхто й не довідається про нашу любов. Невже ж я тебе не пошкодую!» Він зовсім не зрозумів, що Катерина абсолютно не вміє брехати за прикладом Варвари, тому її поводження, коли приїхав чоловік, для нього повна несподіванка. Він жалує про всім що происшли: «Хто ж це знав, що нам за любов нашу так мучитися з тобою! Краще б бігти мені тоді!» Але він неспроможний що — небудь змінити, взяти із собою Катерину він не може — «не по своїй я волі їду». Думаючи про усім, він жалує насамперед себе, проклинаючи «лиходіїв» і «нелюдів»: «Эх, кабы сила!».

Тихін на словах також жалує Катерину: «… я її люблю, мені її жаль пальцем торкнути», — але суперечити маменьке він не має сил: і побив дружину, як вона наказала, і засуджує, повторюючи матусині слова: «Убити її за це мало». Найбільше жалує він самого себе: «Нещасний я тепер, братик, людина!» І тільки після смерті Катерины він насмілився заперечити Марфі Ігнатіївні: «Маменька, ви неї погубили, ви, ви…»

Обоє героя, Борис і Тихін, незважаючи на зовнішні розходження, не змогли стати для Катерины надійним захистом і опорою: обоє егоїстичні, безвладні, не розуміють тривожної, бентежної її душі. І обоє винуваті в її трагедії, не зумівши й навіть не побажавши неї запобігти