blagoslovenna tak bude lyubov shho silnishe smerti po povisti kuprina sulamif kuprin oleksandr - Шкільний Всесвіт

Повість А. И. Куприна «Суламифь» цікава вже тому, що в основі її сюжету лежить одна з біблійних легенд, дивно гуманна по характері, пронизлива й вічна. Легенда ця коріннями йде в «Книгу Пісень Соломона», створення якої приписують реальної історичної особистості — давньоєврейському цареві Соломонові

«Пісня Пісень» — сама поетична й натхненна, сама «земна» і «язичеська» з біблійних книг, створена на основі народної любовної лірики. Сюжет повести «Суламифь» примітний ще й тим, що просто лише зовні. Але по прочитанні виникає питання: про що ця повість? Можна без напруги припустити наступна відповідь: «Цар Соломон полюбила бідну дівчину селянку Суламифь, але через ревнощі покинутої дружини цариці Астис бідна дівчина гине з мечем у груди». Але не будемо квапитися: адже перед нами притча, легенда з відомою часткою романтичного сюжету, і, отже, те, що лежить на поверхні, не може вичерпати всієї глибини узагальнення, що втримується в добутку. Тому наступне питання може бути сформульований так: «А о чим ще ця повість, тільки чи про трагічну любов через чиїсь ревнощі?». Ця книга, насамперед, про мудру, гарну, мужню людину по ім’ю Соломон і про ніжну, ласкаву, прекрасну дівчину по ім’ю Суламифь; ця книга — гімн унікальності, неповторності, величі краси жіночого тіла й темі любові. Любов Суламифь «міцна, як смерть». От тільки… Чому ці два поняття постійно сполучаються один з одним? Може, для дотепу? Але адже ні, смерть дійсно не змушує себе довго чекати — усього лише сім днів було відпущено Суламифь і Соломонові насолоджуватися найбільшим і найсильнішим у світі почуттям — Любов’ю

Так невже ревнощі — нехай «жорстока, як пекло», але все — таки почуття низьке — є причиною загибелі Суламифь? Якось не порівнюються ці речі. І не хочеться думати, що це саме так. Тоді що ж? Чому Суламифь умерла? Але хіба могло бути інакше? Дівчина була приречена на смерть із того самого моменту, коли вона зустріла царя, з того самого моменту, коли вони полюбили один одного — ну що ще могло чекати Суламифь у палаці Соломона?! Це тільки зовнішня сторона проблеми: царська влада, палаци, соціальний стан людей — це лише тло, декорація великої драми, іменованої Життя. Нічого, рівно нічого б не змінилося, якби мова йшла про селянку й селянина, про принцесу й жебрака, одним словом, про людей, улюблених і люблячих. Любов, народившись, приречена на смерть, точно так само, як людина, народившись один раз, повинен рано або пізно вмерти: мир не слыхивал (та й не почує ніколи), щоб хтось умер, не народившись!

От і у випадку з героями Куприна ситуація «запрограмована » споконвічно. Але щоб не впасти в однобокість суджень, необхідно мати на увазі наступне: обов’язково трактувати поняття «смерть» ширше, мається на увазі під смертю не тільки припинення фізичного існування, а перехід, точніше момент переходу з одного стану в інше. Суламифь, її любов як той благоухающий квітка, що після запліднення «умирає», перетворюючись у плід. І як та квітка, Суламифь і її любов «умирають », перетворюючись в «Пісню Пісень» — цей вічно живий пам’ятник Жіночності, Красі й Любові

Але навіть якби Суламифь не загинула, то й тоді Любов «умерла » би. Як, втім, і сама кохана Соломона. Більше того, ми б ніколи й не довідалися про неї, тому що й Суламифь незабаром стала б інший, і любов між нею й Соломоном придбала б нову якість, якість банальної сімейної ідилії. Це зовсім не виходить, що любов дружини й чоловіка погана або гірше, але це значить, що «Пісня Пісень» просто ніколи б не з’явилася. Що ж дає нам повість «Суламифь»? Збагнення істини — важкої, може бути, гіркої, але від цього не перестає бути щирої. Крім того, усвідомивши подібні речі, людина позбувається від ілюзій, учиться реально оцінювати життя, готовить себе до майбутнього, щоб не разочаровываться, не засмучуватися від неминучих метаморфоз, які йому предуготовило буття