bajron svidok vazhlivix istorichnix podij - Шкільний Всесвіт

Байрон був пристрасним свідком тих грандіозних загальноєвропейських катаклізмів, викликаних наполеонівськими походами й загарбницькими війнами. У 1814-1816 роках, уже після цих подій, поет створює «наполеонівський цикл» з п’яти віршів. У ньому відгуки про особистості й учинки великого французького полководця далеко не однозначні. Так, у вірші«Прощання Наполеона» образ імператора сповнений трагічної величі, для поета це справжній романтичний герой, всі помисли якого спрямовані на благо батьківщини. Однак, прощаючись із батьківщиною перед вигнанням на далекий острів Святої Олени, Наполеон у своєму монолозі визнає не тільки «блискучі», але й «чорні» сторінки, вписані ним в історію:’

В анналии твои моя доблесть вписала

Немало блестящих и мрачных страниц… (Переклад В. Луговського) Переможений Наполеон сповнений рішучості повернути Франції волю, загублену після реставрації монархії Бурбонів:

…Но если свободы

Ты снова услышешь знакомый призыв…

Меня призовешь ты для гордого мщенья,

Всех недругов наших смету я в борьбе…

Цей вірш написано, як кажуть, «гарячими слідами» подій: через місяць після зречення Наполеона від престолу в результаті поразки в битві під Ватерлоо.

Однак вже в «Оді з французької» оцінка вчинків Наполеона змінюється: породжений свободою, він, ставши новоявленим імператором, втрачає свою велич:

Кто из тиранов этих мог

Поработить наш вольный стан,

Пока французов не завлек

В силки свой собственньш тиран.

Пока, тщеславием томим,

Герой не стал царем простим?

Тогда он пал — так все падут,

Кто сети для людей плетут.

Закінчується ода гімном волі, під прапорами якої виступлять її нові спадкоємці:

Найдет наследников свобода..

Ее приверженцы сплотятся,

И пусть тираны не грозятся:

Прошла пора пустих угроз —

Все ближе дни кровавых слез!

{Переклад В. Луговського)

Цю подвійну оцінку особистості і вчинків великого полководця після Байрона з дивною точністю висловив О. С. Пушкін у поетичному афоризмі, зверненому до Наполеона: «Великої свободи спадкоємець і вбивця».

Публікація віршів наполеонівського циклу спровокувала гострі напади англійської критики й преси, що звинувачували поета в «не патріотичності»,у поетичному радикалізмі. Почалося справжнє цькування митця, обумовлене насамперед його творчістю, однак із мерзенними інсинуаціями й наклепами, що ображали його особистість і приватне життя.