axmatova prinesla v rosijsku liriku velicheznu skladnist i psixologichne bagatstvo rosijskogo romanu xix stolittya axmatova ganna - Шкільний Всесвіт

Ганна Ахматова дуже швидко стала знаменитої після того, як в 1912 році вийшла перша її книга — «Вечір». І хоча в неї не було «таланта счастливости», вона пішла назустріч своїй долі — визнанню й замилуванню, забуттю й злості, бездомности й скитальчеству. За десять років після виходу «Вечора» Ахматова випустила ще 4 книги віршів. Популярність поетеси, що складала «веселі вірші про життя тлінн, тлінної й прекрасної», була величезною

Творчість Ахматової 10 — х — початку 20 — х років здивувало сучасників: її вірша були лаконічними поетичними новелами, у яких одна — єдина деталь рівносильна багатьом сторінкам талановитої прози. Тонкий психологізм, самобутня інтонація, дивне відчуття музики слова, здавалося, розсовували границі традиційних розмірів, звичних строф. Поетеса «принесла в російську лірику всю величезну складність і психологічне багатство російського роману дев’ятнадцятого століття», — писав О. Мандельштам. Із цим складно не погодитися. Коло тем молодий Ахматової не занадто широка: із читачем вона говорила про те, що відбувалося з нею самої. Кожний її рядок був продиктований самим життям, долею поетеси. Що ж залучало читача: нещадна відвертість? Безодня простору, що відкривалася в кожному її рядку? Живаючи причетність її слова світовій спадщині? Адже акмеизм (а саме до цієї літературної течії належала поетеса), як помітив О. Мандельштам, — це «туга за світовою культурою». Через десятиліття після виходу першої книги А. Ахматова вже мала репутацію живого класика. Вершиною творчого підйому молодий Ахматовій стала книга «Anno Domini» (1921). Після її (з 1923 по 1934) було створено менш двадцяти віршів. Ні, Ахматова не пішла з літератури: її книги видавалися, про неї писалися статті, але при цьому тон критики ставав усе більше недоброзичливим. Наступила нова епоха — не приемлющая вільну, незалежну особистість, що затверджувала пріоритет суспільного над індивідуальним. Раціоналізм і наукове мислення витісняли все стихійне й релігійне. Політика й економіка підмінювали моральність. Мораль класова скасовувала загальнолюдську. Чи потрібний був такій епосі поет, що олюднює й свічі, що горять «равнодушно — жовтим вогнем», і золоту ласкаву « млеюще — зелений голубник», і « безнадійно — бліді» небеса? Країна жила сьогоденням і майбутнім («Уперед, час, час, уперед!»), нехтуючи й втаптывая в бруд минуле, залишаючи Ахматовій трагічний, але єдино можливий шлях — повернути час назад. В 1935 році багаторічне мовчання було перервано. Саме цим роком датований найбільш ранній фрагмент «Реквієму». «У кожного поета своя трагедія. Інакше він не поет. Мене не знають», — говорила Ахматова. Дійсно, довгі роки Ахматову не знали повною мірою, тому що не була відома поема, що створювалася одночасно із шостою книгою віршів, що окремо, на відміну від інших, не видавалася ніколи, уперше вона побачила світло за назвою «Верба» у складі збірника «Із шести книг» (1940). У виданні 1940 р. шоста книга називалася «Верба» — по заголовку одного з віршів, якому передував епіграф з Пушкіна: «И старезний пук дерев». Епіграф до всієї книги — з «Імпровізації» Пастернаку, у якій мистецтво усвідомлюється частиною миру природи:

«И було темно. І це був ставок. І хворі…».