avtorska poziciya j zasobi ii virazhennya v romani ivana turgenyeva batki j diti turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

Коли ми читаємо роман Тургенєва «Батьки й діти», те постійно зустрічаємося з авторськими характеристиками й описами героїв, ремарками автора й різних коментарів. Ми стежимо за долями персонажів і почуваємо присутність самого автора. Він глибоко переживає всі, про що пише. Його відношення до подій, що відбувають у романі, неоднозначно й не так вуж просто, як це на перший погляд може здатися

Позиція автора в романі проявляється в описах, прямих авторських характеристиках, коментарях до мовлення героїв, у побудові діалогів і ремарках. Наприклад, коли автор описує матір Базарова, він часто вживає слова з уменьшительно — ласкательными суфіксами й епітети, що говорять нам про характер героїні: «…подперши кулачком своя кругла особа, якій одутлі, вишневого кольори губки й родимки на щоках і над бровами надавали вираження дуже добродушне, вона не зводила очей із сина…» Завдяки особливим епітетам і суфіксам ми розуміємо, що автор ставиться до матері Базарова зі співчуттям, жалує її.

Іноді Тургенєв дає пряму характеристику своїх персонажів. Наприклад, про Павла Петровича він говорить: «Так він і був мрець». Ці слова характеризують Павла Петровича як людини, уже не здатного на теперішні почуття; він уже не може духовно розвиватися, продовжуючи пізнавати цей мир, а, отже, не може й жити по — справжньому.

У багатьох авторських ремарках теж відчувається відношення Тургенєва до своїх героїв. Коментуючи мовлення Ситникова, автор пише, що той»верескливо засміявся». Тут відчувається явна авторська іронія, як і в інших коментарях до мовлення двох псевдонигилистов — Ситникова й Кукшиной.

Однак, якщо говорити про кульмінаційні моменти роману, про його головного героя — Базарове, те тут відношення автора однозначно визначити не можна. Так, відношення письменника до свого утвору було суперечливим. Однозначно було лише одне — Базарів бачився йому фігурою трагічної. «Мені мріялася фігура похмура, дика, більша, до половини виросла із ґрунту, сильна, злісна, чесна — і все — таки приречена на погибель, тому що вона все — таки коштує ще напередодні майбутнього, мені мріялася якась дивна розмова з Пугачовим…», — писав Тургенєв. Думка про трагічність образа Базарова ще не раз зустрічається в листах автора. І основний трагізм його — у безплідності його бажання придушити в собі людські прагнення, у приреченості його спроб протиставити свій розум стихійним і владним законам життя, нестримній силі почуттів і страстей. Протягом усього роману відчувається, як ускладнюється й заглиблюється основний конфлікт героя, проникає усе далі в його душу. І чим далі, тим гостріше відчувається самітність Базарова — навіть у його спілкуванні із другом Аркадієм, навіть у будинку його батьків. І вирішальною крапкою, що повинна була «накласти останню рису на його трагічну фігуру», стала смерть героя

Базарів стояв «напередодні майбутнього», але Тургенєв сам не знав, куди міг піти його герой: «Так, я дійсно не знав, що з ним робити. Я почував тоді, що народилося щось нове; я бачив нових людей, але представити, як вони будуть діяти, що з них вийде, я не міг. Мені залишалося або зовсім мовчати, або написати те, що я знаю. Я вибрав останнє».

Письменник прагнув правдиво показати характерні риси нової людини, ужитися в його образ. Для цього він протягом двох років вів щоденник від імені Базарова. Тургенєв не приховував своєї симпатії до Базарову. Його залучала внутрішня незалежність героя, його чесність, розум, прагнення до практичної діяльності, послідовність, стійкість у відстоюванні своїх переконань, критичне відношення до дійсності. «Базарів — це моє улюблене дітище, на який я витратив всі, що перебувають у моєму розпорядженні фарби», — писав Тургенєв. Однак автор розділяв далеко не всі погляди свого героя. Тому він з усією правдивістю відзначив у Базарове не тільки те, що становило його силу, але й те, що у своєму однобічному розвитку могло виродитися в крайність і повести за собою духовну самітність і повну незадоволеність життям

Тургенєв добре помітив складывавшиеся століттями недовіра й презирство мужика до пана. Більшим змістом наділена сцена розмови Базарова з мужиком. Тургенєв так коментує самовпевнене висловлення головного героя про те, що для селян він своя людина, Тургенєв зауважує: «На жаль! презирливо потискував плечем, що вміло говорити з мужиками Базарів (як похвалявся він у суперечці з Павлом Петровичем), цей самовпевнений Базарів і не підозрював, що він у їхніх очах був все — таки чимсь начебто блазня горохового». Така недовіра народу цілком природно, тому що сам герой у справі суспільного прогресу розраховувала більше на людей духу, таких, як він сам, демократично настроєних інтелігентів, але не на силу й розум народних мас

Величезне значення для розуміння ідеї роману належить епілогу роману. Тургенєв описує могилу, у якій похований Базарів, і пише, що квіти на могилі «говорять про вічне примирення й про життя нескінченної…». Видимо, він мав на увазі те, що суперечки «батьків» і «дітей», нігілістів і аристократів, вічні. Із цих суперечок і зіткнень, що говорять про розвиток людства й філософської думки, і складається життя людей

Тургенєв не дає нам явних відповідей, він ставить питання перед своїми читачами, пропонуючи поразмышлять самим. Така гадана невизначеність, що приховує філософське відношення автора до описуваних характерів і доль, є не тільки в епілозі. Так про життя матері Базарова він пише: «Подібні жінки тепер уже переводяться. Бог знає — чи варто радуватися цьому!» Тут автор уникає різких тонів у своїх судженнях про персонажів і надає нам самим право робити чи ні висновки

Автор роману не намагається нав’язати нам саме своєї точки зору на події, що відбуваються в добутку, він хоче, щоб читач відніс до всього цього філософськи. Роман сприймається як матеріал для міркувань, а не як гімн і хвала одному з героїв і не як ідейне керівництво