avtor i jogo geroj u romani yevgenij onyegin podibnist i rozxodzhennya v xarakterax avtora i jogo golovnogo geroya pushkin oleksandr - Шкільний Всесвіт

Самий улюблений твір Пушкіна — роман «Євгеній Онєгін», над яким він працював багато років, Бєлінський називав «енциклопедією російського життя». За словами поета, роман був плодом «розуму холодних спостережень і серця сумних замет», у ньому, дійсно, дана картина всіх шарів російського суспільства

У творчості Пушкіна роман «Євгеній Онєгін» займає центральне місце. Це самий великий художній твір А. С.Пушкіна. Воно багато змістом, один із самих популярних добутків поета, що зробило найбільш сильний вплив на долю всій росіянці літератури

Головна діюча особа роману — молодий поміщик Євгеній Онєгін — людин з дуже складним і суперечливим характером. Не так легко встановити, як ставиться до нього сам автор. Тон оповідання про нього в Пушкіна майже до самого кінця роману іронічний. Може бути, тому, що автор розповідає й про себе. Поет не приховує його недоліків і не намагається виправдати їх. Уже в епіграфі до роману Пушкін виражає сумнів у справедливості того почуття переваги, з яким Онєгін ставився до навколишнім. І в той же час ми довідаємося в першому розділі, що сам Пушкін подружився з Онєгіним, що поетові «подобалися його риси», що він проводив з Онєгіним ночі на набережній Неви, згадуючи свою юність, колишню любов, слухаючи спів веслярів пливучої по ріці човна… Привівши у восьмому розділі різко недоброзичливі відкликання про Онєгіна якогось світського його знайомого, поет рішуче заступається за свого героя, підкреслює його палку й необережну душу, його розум і майже ототожнює його із собою, коли говорить:

«Але смутно думати, що дарма

Була нам молодість дана,

Що змінювали їй всечасно,

Що обдурила нас вона…».

Образи головного героя й автора в романі створюють ліричні відступи. Якщо читати повнимательней, то можна побачити, що в ньому не один головний герой, а два: Онєгіни й Пушкін. Про автора ми довідаємося майже стільки ж, скільки й про Євгенія Онєгіні. Вони багато в чому схожі, недарма Пушкін відразу сказав про Євгенія, що він «добрий мій приятель». Пушкіна про себе й про Онєгіна пише:

Страстей гру ми знали обоє;

Томіла життя обох нас;

В обоє серць жар згас…

Автор, як і герой, утомившись від суєти, не може в душі не нехтувати людей світла, мучається спогадами про світлу, безтурботну юність. Пушкіну подобається «різкий, охолоджений розум» Онєгіна, його невдоволення собою. Автор і його герой — це люди одного покоління й приблизно одного типу виховання: в обох минулого французи — гувернери, обоє провели молодість у петербурзькому світлі, у них загальні знайомі й друзі. Навіть батьки їх мають подібність: батько Пушкіна, як і батько Онєгіна, «жив боргами…». Узагальнюючи, Пушкін пише:

«Ми все вчилися потроху,

Чому — небудь і як — небудь,

Але воспитаньем, слава богові,

У нас немудро блиснути».

Поет відзначає й свою відмінність від Онєгіна. Онєгін не розуміє природи, автор же мріє про тихе, спокійне життя в райському куточку, де він міг би насолоджуватися природою. Пушкіна вміє радуватися тому, що так знудило, обридло Онєгіну. Для Онєгіна любов — це «наука страсті ніжної», у Пушкіна відношення до жінок інше, йому доступна теперішня пристрасть і любов. Мир Онєгіна й Пушкіна — це мир світських обідів, розкішних забав, балів. Петербурзьке вище світло автор критикує. Пушкіну нелегко жити, набагато сутужніше, ніж Онєгіну. Онєгін розчарований у житті, у нього немає ні друзів, ні творчості, ні любові, ні радості, у Пушкіна все це є, але немає волі — його висилають із Петербурга, він не належить сам собі. Онєгіну нічого не треба, і в тім його трагедія

Якими б не були різними Пушкін і Онєгін, їх поєднує невдоволення тим, як улаштована російська дійсність. Розумний, глузливий поет був теперішнім громадянином, людиною, що не був байдужий до долі своєї країни. Онєгіна ж Пушкін мріяв зробити декабристом, і в цьому позначилася вся його повага до свого героя

Незважаючи на цю явну подібність, є ще й помітна відмінність між ними. Розходження їх у тім, що Пушкін — поет, а Онєгін «не міг ямба від хорея відрізнити». Навіть «село, де нудьгував Євгеній…» дуже подобається Пушкіну, він говорить, що «село було чарівний куточок…». Онєгіну «у глухомані, у селі все скучно», а автор говорить:

Я був породжений для життя мирної,

Для сільської тиші…

Цим порівнянням Пушкін усе — таки намагається «відокремити» себе від Онєгіна. Протягом усього роману автор порівнює погляди свої й Онєгіна. Так, у добутку автор і його герой — друзі, але дуже більша прірва їх розділяє. Ми бачимо, як Пушкін з його гарячою, життєлюбною натурою всією душею заперечує холодність і байдужість Онєгіна. Автор розуміє, що такою холодністю заразило Онєгіна світське суспільство, однак Пушкін — теж виходець із того ж середовища, але хіба ослабнув його дух, хіба охолонуло його серце?

Протилежність характерів проявляється не тільки у відношенні до життя, але й у відношенні до людей. Для Пушкіна Тетяна — милий, «вірний ідеал», а Онєгін уважає її не більш ніж «наївною дівчинкою». У відповідь на своє трепетне визнання в любові Тетяна чує від «черствого» Онєгіна лише проповідь і нічого іншого. Пушкіна співчуває Тетяні, він пише:

…я так люблю

Тетяну милу мою!

Саме через неї Пушкін вступає в суперечку із суспільною думкою. Автор розкриває перед нами в одному з ліричних відступів свій ідеал жінки. Пушкінська жінка «від небес обдарована уявою заколотним, розумом і волею живий, і норовливою головою, і серцем, полум’яним і ніжним». Багато ліричних відступів поет присвятив культурному життю Росії

Характер Онєгіна, потрібно мати на увазі, не залишається незмінним, він міняється під впливом подій, описаних Пушкіним у романі. Значні зміни відбуваються в ньому, і Онєгін уже зовсім не той, якої ми його бачимо в шести главах, у восьмому, останньої, главі роману. В останні роки життя в самого поета в характері також відбувалися численні зміни. Протягом усього роману автор перебуває поруч із Онєгіним: разом з ним переживає що відбувається, намагається іноді його засудити або зрозуміти. Вони немов одне ціле. Поки Пушкін писав роман «Євгеній Онєгін», дуже звик до нього:

Спершу Онєгіна мова

Мене бентежив; але я звик —

До його уїдливої суперечки,

И к жарту, з жовчю навпіл,

И злості похмурих епіграм

Наприкінці роману Пушкін знову обертає свій погляд до тих, кого любив замолоду й кому залишився вірний серцем всю свою недовгу, але плідне життя. Тому, закінчивши роман, поет випробовував почуття гордості від доконаного літературного подвигу — створення першого російського реалістичного роману. Але, нудьгуючи по звичному, багаторічному заняттю й сиротливо почуваючи себе без нього, поет сумував, як поденник, що закінчив свою роботу й не одержав нової. Адже в цій важкій і радісній роботі, не виходячи з будинку, цілі дні й ночі проводив Пушкін