Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» є повністю автобіографічною. В основу твору лягли спогади письменника про дитинство, що пройшло в невеличкому подільському селі у двадцяті роки. Розповідь ведеться від імені сільського хлопця Михайлика, у якому легко впізнати самого автора повісті.

Михайлик розповідає про звичайні щоденні клопоти сільського хлопця: про збирання липового цвіту в лісі, про допомогу батькам під час жнив, про спостереження за природою, про захоплення читанням художньої літератури, про свої дитячі пригоди. Цілісними, довершеними характерами постають перед нами і ті, хто оточує Михайлика: його батько й мати — чесні сільські трударі, мудрий дід Дем’ян, добра бабуся, весела шкільна подружка Люба, уважний до всіх дядько Себастіян тощо.

Усе, про що розповідає Михайлик, постає в уяві яскравими, живими картинами. Це і пейзажі рідного села, і портрети людей, і різноманітні думки та емоції головних героїв і самого хлопчика. Коли читаєш повість, з’являється враження, ніби все бачиш на власні очі.

Михайло Стельмах не лише переказує своє дитинство, він глибоко проникає в сутність кожного явища, розкриваючи його зміст і значення. І звичайні речі та події набувають незвичайного, суттєвого наповнення. Створивши цілу низку народних українських характерів, автор дає зрозуміти, що саме вони — ці пересічні й цікаві люди — мали вплив на формування цілісного, живого, неповторного характеру малого Михайлика. Саме завдяки їм, добрим, чесним і працьовитим, хлопець став особистістю з допитливим розумом та чуйним серцем.

Повість «Гуси-лебеді летять» є ключем до розуміння того, як формувався світогляд майбутнього письменника, звідки черпав він натхнення і любов до рідної землі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *