antiutopiya dlya antilyudstva po romani zamyatina mi zamyatin yevgenij - Шкільний Всесвіт

Жанр утопії з’явився в Європі із зародженням гуманізму. Мудреці минулого з радістю зображували щасливий мир майбутнього, де немає війни, хвороб, а всі сфери життя суспільства підпорядковані законам розуму. Пройшли століття. І утопія змінилася антиутопією — зображенням «майбутнього без майбутнього», мертвого механізованого суспільства, де людині відведена роль простої соціальної одиниці. Насправді антиутопія не є повною протилежністю утопії: антиутопія розвиває основні принципи утопії, доводячи їх до абсурду. Тепер виявляється, що той самий людський розум здатний побудувати «Місто Сонця» Томмазо Кампанеллы й працюючі з точністю годинного механізму «фабрики смерті» Генріха Гиммлера. XX століття стало століттям втілених антиутопій — у житті й Літературі

Для російської літератури жанр антиутопії не цілком свойствен. Однієї із кращих антиутопій, написаних російською мовою, став роман Євгенія Замятіна «Ми». Цей роман створювався в 1920 році в холодному напівзруйнованому Петрограді. Авторові вдалося за сімдесят років до падіння комуністичного режиму зробити правильні висновки про «великий блеф», втіленому в ідеях марксизму — ленінізму. Власне кажучи, Замятін нічого не видумував: він лише довів до логічного завершення ідею побудови комуністичного суспільства. Отже, перед нами — «ідеальне суспільство».

Уніфікація, зрівнялівка, регламентація — от лише деякі з ознак «ідеального суспільства» у романі «Ми». Історія створення цього суспільства досить нагадує історію створення Радянського Союзу. Його громадяни досягли щастя в результаті загибелі більшої частини населення. Жителі країни щасливі: вони живуть у будинках із прозорими стінами, ходять на роботу й з роботи ладом, а проблема любові вирішена раз і назавжди: «усякий нумер має право на інший нумер як на сексуальний об’єкт». Жителі, або нумера, носять однаковий одяг, їдять однакову їжу. Мистецтво є придатком державної машини. За цією соціальною ідилією спостерігають строгі Хоронителі. А вище всіх коштує Благодійник — лідер «ідеального суспільства». Усе продумано до дріб’язків

Виконані щасливого ідеалізму нумера будують якийсь Інтеграл, що наповнить щастям весь Всесвіт. Ці картини щось нагадують, не чи правда? Недарма сучасні Замятіну критики з піною в рота доводили, що «Ми» — шкідливий і антирадянський добуток. Дійсно, цей роман — антирадянський добуток, причому одне із кращих

Головний герой — нумер D — 503, від імені якого ведеться оповідання, — одержує можливість випробувати теперішні людські почуття, зазнати пристрасть, страх. Доля його трагична: він не був страчений, як його кохана, а піддався операції по усуненню уяви разом з іншими нумерами,

Одне з найважливіших питань, які намагається вирішити автор, — питання волі вибору й волі взагалі. Де грань, що відокремлює волю від несвободи, а людини від тварини? Сьогоднішні хаос і хитання в пострадянському суспільстві, соромливо іменовані «періодом становлення демократії», показують, що ми не готові до волі, ми не навчилися розуміти й цінувати її. Може бути, нинішній пострадянський простір і є місцем, де живуть ті, хто вижив у катаклізмі антиутопії, — своєрідним «житлом для антилюдства». На щастя, республіки колишнього Радянського Союзу повільно й важко видужують, і повернення в дурний сон за назвою «Совдепия» уже зовсім неможливо. Але примара несвободи продовжує стояти за нашими плечима. Ми повинні бути уважні й пильні: у світі є багато Благодійників, готових ощасливити слухняних нумеров. І саме головне — нам потрібно не машинне демократичне суспільство, а воля, заснована на вічних принципах гуманізму