analiz virsha v prozi turgenyeva dva bagatii turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

(1 варіант)

И. С. Тургенєв писав: «Вся моя біографія в моїх творах…». В останні роки свого життя письменник створює невеликі ліричні добутки «Вірша в прозі», у яких підводить основні підсумки, міркує про сутність людського життя, філософських основах буття

У ліричній мініатюрі «Два багатії» зіставляється щедрість багатія Ротшильда, «який з величезних своїх доходів приділяє цілі тисячі на виховання дітей, на лікування потенції хворих, на піклування старих», з одним убогим селянським сімейством, «принявшим сироту — племінницю у свій розорений домишко». Зворушуючись учинком багатія, автор проте вважає, що «далеко Ротшильду до цього мужика». Дійсно, добродійність багатої людини не зачіпає його особистого матеріального благополуччя. Бідне ж селянське сімейство згідно віддати останні гроші на виховання Катьки — Сироти. Тепер навіть на сіль біднякам не вистачить. Таким чином, мужик і баба виявляються щедріше, тому що готові віддати останнє

У добутку письменник порівнює два типи багатства: величезні доходи Ротшильда і його матеріальні витрати на добродійність, і щиросердечне багатство селянського сімейства

Цей вірш у прозі пропонує читачеві задуматися над власним відношенням кжизни.

(2 варіант)

Вірш у прозі — лисичанський жанр: як епічний він має сюжет, композицію, систему героїв, а як ліричний — явно виражену авторську позицію

У центрі уваги автора добутку селянська сім’я, що живе в розореному домішці, що прийняла до себе сироту — племінницю. Тургенєв згадує про «одне вбоге селянське сімейство», ми навіть не знаємо імен цих людей, їхніх доль, минулого, майбутнього, але автор зміг у декількох репліках передати характери чоловіка й дружини, їхнє відношення друг до друга, до життя. Вирішується питання про те, брати або не брати Катьку — Племінницю в будинок, де, швидше за все, безліч своїх дітей. Баба намагається відговорити чоловіка: «останні наші гроші на неї підуть, не на що буде солі добути, юшку посолити…». Відсутність солі в будинку — показник бідності, початок різних хвороб, та й просто без солі їжа не має того смаку. Але адже голод — те все — таки не загрожує, з голоду не вмруть. І аргументи дружини розбиваються про флегматичне мужиково: «А ми неї… і несолону». Цікаво, що автор підкреслює дві речі: по — перше, ні баба, ні мужик не вирішують кожний за себе, вони обоє говорять «ми», залишаючись разом у радості й у горі; по — друге, жінку Тургенєв називає «бабою», підкреслюючи її соціальний статус (проста селянка), а чоловіка не тільки мужиком, але й чоловіком, людиною, за яким залишається в рішенні важливих питань останнє слово. Многоточие, що коштує після слів баби, говорить про те, що цей не весь доводи, які вона приводила чоловікові, а може бути, уже не перший раз заходить ця розмова, багато було сказано. Тоді можна було б поставити многоточие й на початку її слів. З іншого боку, розмова цей безглуздий, однаково візьмуть, запроторювати дівчисько нікуди, не звірі ж. І говорити не про що. Обоє це прекрасно розуміють, і ледве іронічна відповідь чоловіка м’яко наполегливий, вона теж умовляє, розуміючи, що не тільки на себе звалює зайвий вантаж

Учинок сім’ї рівняється із благодіяннями Ротшильда, «який з величезних своїх доходів приділяє цілі тисячі на виховання дітей, на лікування хворих, на піклування старих»: не всякий багатій захоче ділитися, тому автор щиро захоплюється його щедрістю, але віддати останнє здатні одиниці. «Далеко Ротшильду до цього мужика!»