analiz virsha rubcova tixa moya batkivshhina flyakiv mikola - Шкільний Всесвіт

(1 варіант)

Микола Фляків — лірик XX століття, що обожнював природу у своїх поетичних добутках. Поет створив поетичні добутки про природу рідного краю, про краси середньої смуги Росії, ородине.

Вірш «Тиха моя батьківщина» присвячено російському письменникові XX століття В. Белову, що, так само як і Н. Фляків, виходець із середньої смуги Росії. Батьківщина поета голосно не кричить про себе, але залишається назавжди в серце людини, тому Н. Фляків описує картини рідного краю в оповідальній манері: «верби, ріка, солов’ї…», «новий забір перед школою». Ліричний герой згадує своє дитинство, юність, які назавжди з’єднали його з батьківщиною. Дитячі роки зв’язані зі смертю матері, з дерев’яною школою, з куполом церковної обителі. Спогаду навівають тихий смуток і підкреслюють нерозривний зв’язок ліричного героя з маленьким куточком землі:

З кожної избою й тучею,

Із громом, готовим упасти,

Почуваю саму пекучу,

Самий смертний зв’язок

У цьому ліричному добутку використовуються наступні епітети й метафори, що характеризують краси рідної сторони: «купол церковної обителі яркою травою заріс», «зелений простір», «річка за мною мрячна буде бігти й бігти». Ключовим словом стає епітет «тиха», за допомогою якого виражається відношення поета до батьківщини. Цей епітет кілька разів повторюється у вірші:

Тихо відповіли жителі,

Тихо проїхав обоз…

Тиха моя батьківщина,

Я нічого не забувся

Ліричний герой почуває свою причетність із рідною стороною, тому мріє знову випробувати безтурботність дитинства:

Немов ворона весела,

Сяду знову на забір!

Вірш Н. Рубцова «Тиха моя батьківщина» привертає увагу читача своєю ліричністю, описом спокійних росіян пейзажів

Можна перефразувати поета: зв’язок безсмертний, тому що це пам’ять серця, пам’ять душі

(2 варіант)

Головний герой вірша Н. Рубцова — його «мала» батьківщина

Тиха моя батьківщина!

Верби, ріка, солов’ї…

Перший рядок — звертання до неї, і така голосна форма, як звертання, що змушує нас підвищувати голос, як би порушує вікову тишу цих місць. «Верби, ріка, солов’ї…» Це те, що було завжди, що залишилося незмінним. Герой приїхав за пам’яттю, за своїм дитинством. Він не зміг без сторонньої допомоги знайти цвинтар, де була похована мати. Місцеві жителі «тихо» відповістили на запитання, обоз «тихо» проїхала, навіть церква «тихо» заросла травою. Символичен тиха відповідь: «Це на тім бережу». Герой переходить через ріку пам’яті й продовжує дізнаватися й не дізнаватися:

Тину тепер і болотина

Там, де купатися любив…

Тиха моя батьківщина,

Я нічого не забувся

Багато чого змінилося, але два часи як би співіснують у душі героя: осн бачить те, чого вже немає. Зупинившись у школи, у якій учився, поет присів на забір, як колись сидів хлопчиськом. Перша частина вірша кінчається так само, як і починається, — звертанням. Тільки «школа моя дерев’яна» — це не тільки звичайна сільська школа, але й мала батьківщина поета, школа життя, де він колись закінчив школу, уперше любив і вперше дружив, поховав матір

Час прийде їхати —

Річка за мною мрячна

Буде бігти й бігти

Герой виїде, прийде час їхати, але ріка часу не змінить свій біг. Ніхто не знає, що буде в майбутньому, але кожний пам’ятає, що було в минулому. Пам’ять улаштована так, що зберігає в недоторканності спогаду дитинства, юності, як найдорожче, що в нас є

Почуваю саму пекучу,

Самий смертний зв’язок

Можна перефразувати поета: зв’язок безсмертний, тому що це пам’ять серця, пам’ять душі