analiz virsha nekrasova uchorashnij den godini v shostomu nekrasov n a 2 - Шкільний Всесвіт

У вірші Н. А. Некрасов визначає сутність своєї поетичної творчості

Н. А. Некрасова як цивільного поета турбує доля селянства, роль поетичної творчості, призначення поета. Тому у своїх ліричних творах Микола Олексійович не раз звертається до теми призначення поезії, до долі поета і його творчих добутків

Н. А. Некрасов пише вірш «Учорашній день, години в шостому…», у якому в рамках одного художнього цілого з’єднуються дві теми: важке положення селянства й складна місія поета в суспільстві. Ліричний добуток — невелике по обсязі, усього два чотиривірші. У центрі першої частини вірша образ молодої селянки, би_ привселюдно батогом на Сінній площі Санкт — Петербурга:

Учорашній день, години в шостому,

Зайшов я на Сінну;

Там били жінку батогом,

Селянку молоду

Ні звуку з її грудей,

Лише бич свистав, граючи…

Мовчання жінки свідчить про її особливу гордість: вона не просить пощади у своїх катів. У ліричному добутку використовуються метафори, уособлення («били жінку», «бич свистав, граючи»), що характеризують дії катів. Вірш написаний чотиристопним ямбом. Цей віршований розмір передає звуки чиненої дії, свист бича

Поет порівнює свою музу з жінкою, що б’ється привселюдно:

И музі я сказав: «Дивися!

Сестра твоя рідна!»

Так Н. А. Некрасов визначає сутність власної поетичної творчості. Муза тут персоніфікується й стає сестрою б’ється жеется, що. Але так само як і молода селянка, поезія Некрасова горда й незалежна від суспільної думки

(2 варіант)

Вірш Н. А. Некрасова написано в 1848 році, тобто задовго до скасування кріпосного права Вроссии.

Вірш складається із двох речень, двох частин. Перша — визначення часу («учорашній день», «години в шостому») і місця (Сінна) дії

Не в перший раз поет звертається до теми Петербурга, причому не парадного, а Петербурга простого народу, що придушується, що б’ється, терплячого. Перед нами побутова, цілком типова сцена: на одній з вулиць Питера за щось карають батогами молоду селянку. Жінка не стогне, не плаче, не благає, а терпляче переносить покарання, подвійно жорстоке, тому що воно ще й публічне. Це — сюжетна основа вірша, картинка, що з’являється перед нашими очами в першій частині добутку

Образ російської селянки — один з основних образів поезії Некрасова. Хто не знає знаменитих його слів про жінку «у російському селищі», що «коня на скаку зупинить» і «у палаючу хату ввійде». Тільки зненацька фантазія поета поставила поруч кріпосну селянку й Музу

Більшості з нас Муза представляється гарною молодою жінкою в білому довгому одіянні з арфою, пером або книгою в руках, повітряна, не від миру цього, саме натхнення, мрія. А тут? Розпростерте на землі або на помосту оголене міцне тіло селянки, звичної до роботи, до побоїв, що не чула за все життя слова подяки, терпляче, мовчачи сносящая будь — яка образа, кожне наруга

Ні звуку з її грудей,

Лише бич свистав, граючи…

И Музі я сказав: «Дивися!

Сестра твоя рідна!»

Що ж дозволило Н. А. Некрасову зрівняти Музу й кріпосну селянку? Насамперед — довготерпіння, що не перший раз засуджує поет у своїх добутках («Ти прокинешся ль виконаний сил?..»).

Як і жінка на Сінний, російська поезія XIX століття безправна, избиваема критикою, цензурою. Поета за його неблагонадійні вірші можна заслати, посадити у в’язницю, убити, якщо не фізично, те морально. Але вона сильна й терпляча, вона винесе всі й залишить своє слово гніву нащадкам