analiz virsha gumileva lis gumilev n z - Шкільний Всесвіт

Вірш «Ліс» Н. С. Гумилева входить у збірник зі старозавітною назвою «Вогненний стовп». Саме релігійність неодноразово перегукується з назвою збірника. Чернечі келії, дієприкметник і потойбічні мешканці загробного миру — це супутні символи добутку

Основному ж образом став ліс — символ життя автора, його бачення буття. Як відомо, ліс у психології ототожнюється з життєвою лінією, у Гумилева ліс — це любов, страх, бажання зрозуміти невідоме й донести його тої самої, з яке автор відправитися в невідомий ліс після смерті

Вірш «Ліс» повною мірою трагічне, що навіває на думці про те, що дійсної любові в це реальному світі може й не бути. Але якщо подивитися з іншого боку, то символом смерті у вірші стане народження любові — от яка нелегка метафора. Адже з народженням нового почуття необхідно відокремити те, що стало непотрібним — колишні переживання, біль втрат і щиросердечні роздирання

«Ліс» — душу Гумилева — яскравий, символичный і заворожливий. Тут і шестипала рука — символ диявола, і рибалки — ловці людських душ. Жінка з котячою головою, що один раз вийшла із цього лісу в непогожу грозову погоду — символ божественної природи в душі поета. Але й вона вмирає з першими променями сонця, як втрачають владу над происходящим потойбічні сили, що мають необмежену владу вночи.

Навіть колір у рядках добутку вживається з якимось змістом: яскраво^ — вогненний, як полум’я в пеклі, зелена бірюза очей коханій — символ утихомирення й покірності. А сам ліс у вірші не просто білий, він білястий — неясний, страхаючий, незрозумілий і не підвладний законам цього миру. Він іншої, він — це душу поета, яку не можна класифікувати й описатися

Сильне емоційне фарбування добутку надають численні анафори. Напружена атмосфера глибин лісу, здається читачеві ще більш завлекающей і навіть що потроху відкриває завісу загальної таємниці, але немає — словами не передати всього трагізму, лише вічність може стати єдиною втіхою

Лексичний повтори 19 — ой і 21 — ой рядків зайво нагадують про ті дні, які назавжди залишаться в пам’яті, але, на жаль, ніколи не повторюватися знову — «та країна», що навіть «не привидиться в сні» — затишний завулок людської душі, момент, коли все що відбувається ставати не важливим, пилом у порівнянні з вічністю, любов’ю, смертю й безсмертям душі