analiz virsha ganni axmatovij slabshav golos mij ale volya ne slabshaye axmatova a a - Шкільний Всесвіт

Обожнюю поезію чудової Ганни Ахматовій і з якимось особливим трепетом читаю її «Слабкий голос мій, але воля не слабшає…». Вірш явно ліричного характеру, написано навесні 1913 року. Мені складно сказати, із чиїм саме образом зв’язані переживання, які так сильно передала у своєму короткому добутку талановита жінка. Яку гірку втрату пережила, які важкі почуття в неї на душі знала тільки сама поетеса

И так чітко, так точно виразити свою безпросвітну тугу, свій розпач, свою самітність міг глибоко, що переживає людина, що володіє незвичайним талантом. Саме такий, на мій погляд, була Ахматова, саме такої вона залишається для мене й сьогодні.

Жінка розстається з людиною, що для неї був дуже важливим на даному життєвому шляху. Але, відпускаючи його, вона з гордістю говорить, що сама знаходить волю. Видимо, не так просто складалися їхні відносини, не так щирі були почуття чоловіка, не настільки беззастережно він належав героїні

И вона, залишаючись без своєї болісної любові, втрачає дорогу людину, але при цьому скидає із себе окови безвихідності, прощаючи невідомого мені юнака або сивоволосого мудреця, жінка полегшує свою душу, відкриває її для нової, світлої, теперішньої любові, без «сірої золи», без порожніх очікувань, без гіркоти розчарувань…

Але суперечливі вже перші рядки вірша: «Слабшав голос мій, але воля не слабшає…» Виходить, що, відпускаючи любов, вона слабшає фізично, виходить, не готова повністю відмовитися від своїх почуттів, значить всі її слова — це всього лише самопереконання? А затверджуючи, що воля її не слабшає, вона всього лише сподівається, що «звільнення близько», але фактично воно ще не наступило

Глибокі переживання, трагізм, і особливий смуток властиві практично всім віршам поетеси про любов, тому співчуваєш героїні, співчуваєш, співпереживаєш, пропускаючи через себе всі, про що пише найбільша поетеса й проста жінка, який не далекі людські страсті й переживання

Снову й знову вертаючись до любовної лірики Ахматової, не перестаю дивуватися силі й мудрості цієї прекрасної жінки здатної так любити й так прощати