Я багато бачив різних тварин. Батьки, намагаючись хоч якось наблизити мене, міської дитини, до природи, ніколи не пропускали нагоди зводити в зоопарк або заїхати в гірський заказник. Бачив я тигрів, левів, зубрів, мавп. Але завжди звірі перебували за огороджувальними ґратами, тому сприймав я їх як у картинку в об’ємному телевізорі. Цікаво, але, звичайно ж, не страшно. Але один раз мені довелося зштовхнутися із сьогоденням, живим вовком. І ніяких ґрат між нами не було. Стільки років пройшло, а я пам’ятаю цей випадок так, начебто відбулося всі тільки вчора.

Трапилося це давно, коли мені тільки здійснилося сім років. У ту зиму батьки купили будинок у великій, але майже спустілому селі. Улітку ми всією родиною відправилися у свій новий будинок. Спочатку їхали на поїзді, потім від Рязані автобусом кілометрів сімдесят по широкій трасі, так ще й на возі по вузькій лісовій дорозі кілометрів двадцять. Одним словом, справжня глухомань

Будинок виявився справжнім дерев’яним зрубом, зі справжньою російською піччю з лежанкою, чавунцями й рогачем. Одним словом, потрапив я в справжню казку. Так ще тато, користаючись із нагоди, розповідав мені й братові на ніч російські казки так міфи про лісовиків, потвор болотних і інших лісових мешканцях. Пам’ятаю, що я навіть побоювався — а чи не заблукає до нас у город ведмідь. Ведмідь так і не заблукав, а от вовк подарував

В один з жарких днів тато пішов на місцевий ставок із сусідом на риболовлю, мама прилягла відпочити з моїм молодшим трирічним братом у сусідній кімнаті, а я влаштувався за широким дерев’яним столом, розклав олівці й почав малювати ведмедя, якого так побоювався зустріти. У будинку було тихо, тому я відразу почув сторонні звуки, що доносяться із сіней. Подумавши, що це повернувся тато, я підняв очі й обімлів

На порозі стояв і дивився на мене вовк! Моє серце перестало битися, я скам’янів від жаху. Вовк направився прямо до мене. Підійшов, устав на задні лабети й уважно подивився на малюнок і олівці, раскатившиеся по столі. Він був так близько, що я чув його подих. Потім звір повернув голову й подивився мені прямо в очі. Ніколи не забуду цього уважного, вивчаючого погляду жовтих очей. У них не було злості, але й цікавості не було. Він просто дивився

Раптом з моєї затерплої від незручної пози ноги звалився сандаль. Вовк різко відскочив убік і вискалився, оголивши страшні жовті ікла. І отут я голосно, що було сили, закричав. Із сусідньої кімнати вибігла мама. Побачивши вовка, вона схопила рушник, що висить на спинці стільця, і кинулася на вовка. Вовк заричав і у два стрибки виявився у вхідних дверей. Ще раз оглянувся й вискочив на вулицю. Я заплакав. Від страху, але не за себе, а за маму

Мама довго мене утішала й говорила, що вона й злякатися — те не встигла. Після цього випадку ми весь час, що залишився, щільно прикривали важкі скрипливі двері. А ведмідь так і не з’явився

Схожі публікації