У мальовничому селі Семигори живе звичайна селянська родина: батьки, Омелько та Маруся, з двома синами та їх дружинами. У повісті немає одного головного героя, як це досить часто спостерігається у творах Нечуя-Левицького. Але на прикладі однієї цієї родини письменник зображує життя і побут величезної частини села того часу, села, яке потонуло в «темряві». І це не може не викликати суму в письменника.

Життя селян, як і зараз, проходить у постійній важкій, виснажливій праці. Я впевнений, що жоден герой повісті не уявляє себе без роботи. Працьовитість, господарність — це одні з найкращих рис українських селян. Нечуй-Левицький теж звернув на них увагу, малюючи своїх героїв.

Як ми знаємо, Омелько Кайдаш, окрім основного свого заняття — хліборобства, займався ще й стельмаством, тобто робив вози та інші вироби з дерева. І цим заслужив повагу в односельців. Весь час ми бачимо його за роботою: «Батько все сидів на ослоні та майстрував.. . Сини пополуднували й пішли до роботи, а старий Кайдаш усе працював».

Карпо і Лаврін підробляли хурщиками: наймалися возити до залізниці з панських сахарен та млинів цукор і борошно, не цурались ніякої роботи. Їх жінки весь свій час присвячували виснажливій домашній праці, вони не лише готували, прибирали та прали на всю родину, вони піклувались про всю худобу, поралися на городі і постійно допомагали своїм чоловікам. Коли підростали діти, вони змалечку привчалися до роботи.

Кайдаші, як і всі селяни того часу, були глибоко релігійними. Постійно дотримувались свят, постів, щонеділі ходили до церкви, Мелашка (дружина Лавріна) навіть ходила на Великдень до Києва, на святі місця.

І разом з тим побут родини Кайдашів спотворений, жахливий. Їх буденне життя сповнене сварок, які спалахують через прядиво, мотовило, невдало зварений борщу чи спечений хліб, сміття, яйця, діжку з водою і нарешті грушу. Навіть після відділення Карпа і Мотрі сварки не закінчуються, вони навпаки спалахують з новою силою, особливо після одруження Лавріна. Здається, ніби дві невістки, опинившись в однаковому положенні, мають бути разом. Але в житті відбулося інакше, і коли підросли діти, вони перейняли у дорослих ворожу манеру спілкування, звикли до постійних сварок. Усі родинні стосунки повністю зруйнувались, не залишаючи місця любові, повазі, родинній єдності. Саме тому автор зображує членів однієї родини, як заклятих ворогів: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…»

Ще одна проблема постала перед нами у творі — пияцтво. Шинок займає у повісті неабияке місце, майже всі чоловіки села проводили там свій вільний час. Так і Омелько Кайдаш поступово спивається і залишає в шинку не лише зароблені гроші, але й весь свій розум. І це врешті-решт призводить до його загибелі під греблею.

Те буденне життя, яким жили герої повісті, не спонукало їх до саморозвитку, не створювало умов для формування моральних норм, для дотримання таких звичних для нас неписаних законів, як повага і шанування батьків, любов і терплячість до своїх рідних, почуття єдності родини. І все ж симпатії письменника на боці героїв. Він прагне виховати їх, указати їм на помилки і просто навчити любити.

Схожі публікації