Марко Вовчок зробила великий внесок у скарбницю української літератури. Серед її творчого доробку чимало творів присвячено темі селянських невдоволень. Чільне місце посідає повість «Інститутка». У творі письменниця талановито зображує волелюбні прагнення селян-кріпаків.

Треба зазначити, що ця проблема в авторки є однією з провідних, адже вона мала змогу на власні очі побачити жахливе становище українців у часи кріпаччини. Хочу нагадати, що Марко Вовчок почала писати ще в роки кріпосницької сваволі, отже, бачила ці страшні часи й усім серцем переживала за рідний народ. Так, Марко Вовчок ще не вдається до зображень селянських бунтів та повстань — до цього ще не дійшло, але ми можемо спостерігати, як покірний та пригнічений кріпак поступово піднімає свою похилену голову, щоб подивитись в очі вільному майбутньому.

Кріпаки починають розуміти свою здатність до боротьби. Ось як вважає чоловік Устини Прокіп: «Не така в мене вдача… Я так: або вирятуйся, або пропади!»

І як говорив сміливий Прокіп, так і діяв. Згадаймо лише епізод, коли інститутка кинулася бити свою служницю Устину, він придержав її руку, говорячи: «Цього вже не буде! Годі!» У цих різких словах ми відчуваємо тверду рішучість селянина не допустити приниження своєї людської гідності. Адже ми пам’ятаємо, як Прокіп суворо попереджає пана: «Не підходьте, пане, не підходьте!»

Така сама психологічна зміна відбувається й у подружжя Назара й Катрі. Після смерті їхньої єдиної дочки світ рушиться і для матері, і для батька. Ми бачимо, що Катря вже здатна одверто, не приховуючись, виявити свій гнів проти жорстоких гнобителів: «Тепер я вже не боюсь вас!.. Хоч мене живцем з’їжте тепер!..»

Її чоловік не може бачити цього суцільного жаху. Недаремно він сумно, але абсолютно розважливо зауважує: «Гірше не буде. От чи краще — не знаю…»

Протягом усього твору письменниця переконує нас у необхідності перемін. І ми розуміємо, що вже скоро прийдуть часи активної і рішучої боротьби проти існуючого ладу.

Схожі публікації