Франсуа Рабле був надзвичайно розумний, і його гостре перо чудовим образом могло перетворювати сірість будня в тонку сатиру, повествующею про злість дня

У романі «Гаргантюа й Пантагрюэль» він відверто висміює старий підхід до навчання й пізнання, трактуемый закоренілими моралістами — ученими, не здатними приймати розвиток, а тому вони із всіх сил чіпляються за стереотипи. Але Рабле демонструє утопію, де суспільство відкидає середньовічні підвалини, отлынивает від тіней колишнього неуцтва, більше того, автор демонструє розвиток на прикладі трьох поколінь монархів — гігантів, а тому Пантагрюэль стає продуктом еволюції породжуваної гуманізмом і мудрістю Відродження

Відвертий і нестриманий гумор Рабле розрахований на сучасників, він бажав спростити їм завдання в розумінні складних і незвичайних думок, які були не просто свіжі, але, багато в чому, небезпечні для непідготовленого розуму, а так само й для самого автора. Але, проте, Рабле хотів показати суспільство, у якому звеличується людський геній і науковий підхід у пізнанні як навколишнього світу, так і самого себе. Автор спростовував значимість релігії, що раз у раз переслідувала інакомислення; відверто знущаючись із молитов і церковних обрядів, а так само над вузьколобістю священнослужителів

Будучи чи ледве не атеїстом, Рабле говорить, що під паразитичним гнітом церкви суспільству ніколи не переступити поріг абсолютного пізнання, він засуджує, приміром, методи по яких навчався Гаргантюа, коли раз за разом зубрив старозавітні тексти. Рабле намагається донести думка, що лише відринувши догми в навчанні й світогляді, можна домогтися успіхів. Лише зацікавивши учня, а не отупляючи його свідомість

Воля вдачі, демонстрируемая Франсуа Рабле, спричинила кардинальні зміни в поглядах багатьох його сучасників. Ніякого аскетичного самобичування, ніяких самозречень — лише якась інфантильність у поводженні й націленість розуму на пізнання істин. Рабле бачив світле майбутнє, де не буде заборон на пізнання миру таким, який він є

Схожі публікації