Роман «Війна й мир» представляє своєрідну концепцію історії Толстого. Зокрема, Толстой переглянув традиційні погляди на ступінь участь усяких людей у ході історії й на вплив народних мас на неї. Багато хто — як історики, так і літературні критики — уважали, що письменник невірно зобразив війну (тому що саме війна займає більшу частину добутку), позбавив її величчя, витлумачивши як неминучі події, закономірність, на яку ніхто й ніщо не може вплинути. Головна діюча сила у війні, по Толстому, — народ. «Народна думка» взагалі широко представлена в романі й розкривається у двох аспектах: на філософському рівні Толстої зображує народ як потужну єдину силу, без якої війни бути не може (про що вже говорилося вище), і на психологічному — у розумінні письменника народ є носій кращих людських якостей. Коштує, втім, уточнити те, що в даному случає термін «народ» у Толстого — безпосередньо, що беруть участь у воєнних діях люди, тобто не представники командування, що й підкреслює письменник

У романі безліч масових сцен, і це потрібно не тільки для відтворення історичної дійсності. Товстої використовує масові сцени для вираження загальної думки народу. Письменник часто вибирає з юрби одного — двох людей, у декількох рисах описує їх (в основному, указує на якусь дрібну деталь) і через їхні репліки, які можуть бути найрізноманітнішими, передає настрой єдиного цілого

Окремі представники — люди з юрби — не завжди просто зникають зі сторінок роману. Зустрічаються такі, кого Толстой робить носіями цілої ідеї, навіть ідеології. Такий Платон Каратаев. На його прикладі Пьер Безухов побачив, що можна бути щасливим скрізь і завжди, і як це насправді просто. Солдати здебільшого — селяни, а в селах з їхніми громадами як ніде сильне почуття єдності, спільності. І Пьер, дивлячись на Каратаева, розуміє, як легко й, головне, як добре всіх любити й нікого не ненавидіти — тобто бути простіше, ближче до природності. Ідея простоти з’явилася в романі не випадково, ця якість була важливо для Толстого як людини, і тому його улюблені герої в різний час вирішують бути ближче до народу, простим солдатам, які є уособленням цієї ідеї (як, наприклад, Пьер після Бородінського бою). Крім того, письменник уводить в оповідання сцени, що доводять наявність почуття жалю в солдатів, як, приміром, у сцені із французьким полоненим — барабанщиком Венсаном. Солдати не можуть бачити в цьому хлопчику ворога й навіть, можна сказати, виражають симпатію до нього, охрестивши його Висеней, Весняним

У контрасті із цим Толстой відзначає й жорстокість росіян, символом якої став Тихін Щербатий, «сама потрібна людина загоні» Денисова. В образі Тихона письменник втілив ідею партизанської війни. Він цілком виправдує його жорстокість, тому що безжалісна, без тіні жалю, розправа Тихона із французами — справедлива страта, своєрідна (але, треба відзначити, — дуже діюча) захист від «миродеров». Назвавши партизанський рух «дрюком», що злетів над французькою армією, письменник тим самим привів зайвий раз доказ єдності росіян: нависла небезпека, і народ об’єднався для її знищення, утворивши величезну силу. Але, по Толстому, сила сама по собі марна, якщо її не прикласти в потрібному напрямку. Для цього потрібний хтось, що вміє вказати цей напрямок і зуміти підштовхнути до нього цю силу. Такою людиною в Толстого став Кутузов. Взагалі письменник призначав незначну роль історичним особам, командирам і «геніям». Всі події — у тому числі й війни — відбуваються, по його твердженню, через зіткнення мільйонів причин, і історичні особи, зі своїми наказами й діями, служать лише останньою краплею

Створюючи образ Кутузова, Толстой, природно, не відмовився від свого погляду, але проте цей полководець представлений у трохи іншому світлі, ніж інші представники командування (зображення його фігури схоже лише із зображенням Багратіона). Обертає на себе увага той факт, що Кутузов протипоставлений іншим воєначальникам (головним чином — неросійським), які активно створюють видимість дії, намагаючись довести, що все залежить від їхніх наказів, у що, видимо, самі не вірять

У Кутузова ж навіть його портрет створює атмосферу пасивності, лінощів. Товстої виділяє, що той був старий, товстий, з «жирною спиною», із працею що пересувалася, що любив поїсти й поспати людина. Останній факт, до речі, обіграється неодноразово: приміром, Кутузов засипає на важливій раді. Але він зовсім не не діє. Його діяльність спрямована на те, щоб зібрати всі можливі сили, перемогти французів і вигнати їх з Росії, причому все це зробити потрібно з найменшими втратами. Як відзначає А. Скафтымов, той, хто в силу обставин зв’язаний так чи інакше з іншими, втрачає самостійності дій і цілком віддається служінню «необхідності». Цим — Те й виділявся Кутузов, у цьому — те й складався його «геній» — він умів відмовитися «від своєї особистої волі» і скоритися закономірному ходу подій

У цілому, по Толстому, для найбільшої злагодженості дій, для перемоги необхідна єдина система — армія плюс полководець, російський народ плюс Кутузов. Феномен Кутузова полягав у тім, що він розумів історичну необхідність і вмів не діяти. Через образи Кутузова й народу Толстой передав читачеві свою ідею: така система є двигуном історії, але на питання, що змушує його працювати, що це за сила, названа Толстим історичною необхідністю, він не дає відповіді

Схожі публікації