Павло Арсенович Грабовський жив у складний політичний час, це був час таємних гуртків, революційних народних настроїв. Письменник знав це з власного досвіду, адже з юнацьких років перебував в таємних революційних організаціях, які мали на меті досягнення волі для рідної Батьківщини.

Поет був знайомий з багатьма революціонерами, постійно спілкувався з ними. Тепер зрозуміло, чому в його поетичній творчості така значна кількість творів присвячена саме їм — народним борцям за волю.

Грабовський з презирством ставиться до тих, хто покірно сприймає страдницьке становище України, він їх засуджує і просто зневажає. У той час підносить на найвищий щабель людської гідності борців-революціонерів, які присвятили своє життя народній справі.

Поет добре розуміє, що вони ризикують своїм власним життям, що невідомо як складеться їх подальша доля. І все ж закликає їх триматись, вірити, що жертви не марні, що наступні покоління їм за це віддячать:

Не сумуйте, що купа на купі

Всі поляжем за діло святе:

На зітлілому нашому трупі

Невмируще братерство зросте!

Мотиви кайданів, самотності, загальнонародного страждання дуже поширені в поетичній творчості поета. Його вірші пронизані наскрізь болем, гарячими сльозами, нескінченним горем. Народ, зображений у його віршах, здебільшого знедолений, виснажений постійною важкою працею, ми відчуваємо, що він дійшов до краю у своїх стражданнях.

Зрозуміло, чому для поета майже не існує краси природи, щасливих людських почуттів, адже він їх не бачить — кров людська застилає йому очі, надає сили для боротьби:

Міцно, браття, стиснім руки,

Обіймімось гаряче:

Вкупі рушмо проти муки,

Що вражає боляче!

Ще один мотив дуже поширений у творчості поета — ідея національної міцності, єдності. Павло Арсенович розуміє, що лише разом, лише вкупі сильний та незламний український народ у змозі змінити світ. Поет постійно наголошує, що Україна повинна бути єдина, нероздільна, а значить, сильна й непереможна. Недаремно митець закликає нас об’єднатись, спільними зусиллями досягти національного щастя.

Грабовський бачить свою справу, як важкий хрест, що йому призначено тягнути заради народу. Він сподівається, що це не буде марно:

Та вірую, що хрест мій не безплодний,

Що хрест отой — бездольний люд спасе,

Запинить, певно, стогін всенародний,

Вітчизні щастя принесе!

І це дійсно так, адже Грабовський, вірний послідовник естетики Шевченка, вважав, що справжній митець повинен усю свою творчість присвятити боротьбі за народну правду.

Схожі публікації