Микола Федорович Сингаївський з великою любов’ю ставиться до рідної матінки-землі. І це не дивно, адже він народився і виріс у мальовничому селищі на Житомирщині. Поет з раннього дитинства відчув повагу до землі-годувальниці.

Все життя селянина обертаються навколо неї, вона стає справжньою суттю його існування. Без перебільшення можна сказати, що земля по-справжньому годує своїх господарів. Селяни витрачають багато сил та часу, аби гідно слідкувати за майбутніми врожаями. У свою чергу земля повністю віддячує їм багатими та такими корисними дарами.

Микола Федорович приділяє багато уваги зображенню землі — найбільшого скарбу хлібороба. Наприклад, в поезії «Батьківське поле» рідна земля постає не просто засобом здорового й повноцінного життя, але й найціннішим батьківським скарбом:

Борозна залишилась — аж за обрій, за хмари лягла.

Жайвір сіє проміння, як умілий сіяч, з-під крила.

Дещо інакшою постає невибаглива краса землі у вірші Миколи Сингаївського «Травневі усмішки». У цьому творі ми маємо змогу спостерігати за її повільним пробудженням та розквітом. Поет майстерно змальовує надзвичайну красу землі раннім літом:

Вийшов травень з лісу.

Лугові вклонився,

Од вітрів і сонця

Луг зазеленівся.

Читаючи твори Сингаївського, присвячені зображенню землі, що годує нас, своїх дітей, я відчув надзвичайну ніжність, теплоту і любов поета по відношенню до неї. Микола Федорович Сингаївський дійсно любить землю, по-справжньому милується її красою і багатством.

Схожі публікації