Роман М. А. Булгакова «Біла гвардія» присвячений трагічним подіям 1918 — 1919 років у Києві — рідному місті письменника. По спогадах сучасників, влада в місті за ці роки мінялася від 12 до 18 разів, сам же А. М. Булгаков затверджував, що переворотів було 14, з яких він особисто пережив 10. Така круговерть подій наочно доводить, що міцної підстави в білогвардійського руху не було. Ні німецькі війська, ні націоналістичну гетьманську владу не можна вважати надійною опорою Білої гвардії — всі вони тільки використовують останню у своїх цілях. Багато офіцерів щиро вважають своїм обов’язком виконувати союзницькі зобов’язання й захищати Місто. Мышлаевский зі своїм артилерійським дивізіоном іде обороняти підступи до Міста й чує високі напутні слова про святий борг патріота перед Батьківщиною. Але дійсність виявляється більше жорстокої, чим він припускає: люди кинуті на морозі в легкому одязі, без харчування, обіцяної зміни ні, як немає й користі від ланцюга офіцерів по одній людині в ста метрах друг від друга. Оборону міста організувати не зуміли, зате полковник Щеткин не велить заважати йому «відпочивати» у штабному вагоні, де тепло й горить яскраве електричне світло, де є їжа й коньяк. Бій з Петлюрою повинне було стати перемогою сил Білої гвардії перед настанням частин Червоної Армії, але як не готова була оборона рубежів Міста, так провалилася й спроба захищати саме Місто, обернувшись страшною поразкою. Генерали й «штабні», як Тальберг, гетьман, його заступник біжать разом із союзниками — німецькими військами. Трагедія розігрується в залі Александровской гімназії, де зібране ополчення з офіцерів і студентів. Довідавшись про зрадництво командування, полковник Малишев розпускає свій дивізіон, «на свою совість і відповідальність» приймаючи таке рішення. Офіцери приголомшені. Студзинский уважає це зрадництвом. «Кого бажаєте захищати?» — ставить запитання полковник. І з болем говорить, що «через кілька годин ми будемо свідками катастрофи, коли обмануті й утягнені в авантюру люди подібні до вас будуть перебиті, як собаки». У цей страшний час ще є люди, здатні берегти чужі життя й надходити не за статутом, а по совісті. Так само надходить і полковник Най — Турс: одержавши повідомлення, що ніяких частин в обороні Міста немає й уже входить ворожі кінноти, він віддає своїм юнкерам «дивну команду» — бігти, зривати погони, знищувати документи. Він сам не біжить — він улаштовується в кулемета, і з ним залишається випадково зустрінутий їм Николка Турбін, але, готовий загинути сам, Най — Турс робить все можливе, щоб урятувати життя своїх юнкерів

Цей день став переломним для білого руху, а також і для Турбиных і їхніх друзів. Традиційно підтримуючи монархію, друзі розуміють, що нема чого більше захищати, що колишня Росія загинула й повернення до старого немає. Білий рух у тупику: що далі? Як зберегти свою честь офіцера, залишитися вірним військовому й патріотичному боргу? З ким іти? Приймати більшовиків або пробиратися на Дон, до Денікіна? Але Турбіни, Мышлаевский, Шервинский не можуть розстатися зі своєю Батьківщиною, зі своїм народом. Кращі люди Росії залишаються в Росії, хоча поперед них чекає ще багато тяжких випробувань. Крах білого руху, його приреченість показує М. А. Булгаков, бачачи в цьому трагедію Громадянської війни й у той же час випробовуючи гордість за кращих представників Білої гвардії

Схожі публікації