Український народ завжди славився високими зразками у різних галузях мистецтва. Але мені б хотілося зупинитися на такому специфічному виді мистецтва, як вишивання рушників.

З давніх-давен українські дівчата саморуч ткали й вишивали рушники. Взагалі рушником називається українська традиційна декоративна тканина близько 40-50 сантиметрів завширшки і 2-3 метри завдовжки. Рушники використовувалися для оздоблення житла, а також мали символічне значення. Якщо звернутися до народних обрядів, то майже жодний з них не обходився без рушника. Наприклад, при сватанні наречена подає рушник, на весіллі молоді стають на рушник. Його вважали символом краси та злагоди, але основне призначення рушника — оберіг. Надзвичайно важливим елементом кожного рушника була вишивка. Вишивати треба було дуже обережно й охайно, у візерунок теж вкладався певний зміст. Ось чому дівчата вже у п’ять років починали вчитися мистецтва вишивання. Не дивно, що українська вишивка ще у давні часи була відома далеко за межами України.

Як на тканих, так і на вишиваних рушниках орнамент здебільшого рослинний або геометричний. Він зосереджений по краях і переходить до центра легким візерунком, який складається з вільно розкиданих елементів. Залежно від місцевості є особливості щодо характеру вишивки, орнаменту та кольору.

Здавна рушники супроводжував епітет «чисті». Отже, він указував і на його практичне значення, і водночас символізував великі естетичні ідеали народу.

Схожі публікації