Росіянин народ завжди з’являється в письменника скривдженим, схиленим, поневоленим. Це бачення російської дійсності дуже зближає Салтыкова — Щедріна з Некрасовим, між ними відчувається якесь споріднення. Але якщо в Некрасова російський мужик — завжди мужик і тільки, те в Щедріна він може стати в самому незвичайному образі: те Коняги, те ворона, то піскаря, то зайця, те звичайної людини в сіряку й постолах. Але сатирик, співпереживаючи мужикові, що терпить позбавлення, зовсім не сліпнув у відношенні його

Найбільше роздратування в письменника викликає, звичайно, сумирність народу. Тебе б’ють — ти ще нижче схиляєш голову, відбирають останній шматок — безмовно віддаєш. Недарма Салтиков — Щедрін так часто звертався до образів риб. Отут можна доглянути просту алегорію: безмовність водних мешканців нагадує сумирність, відчуженість більшої частини народу

Салтиков — Щедрін всією душею ненавидить «владу імущих», але не може не обурюватися й побачивши беззаперечної покірності народу. В «Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив» є характерний момент, коли генерали змушують мужика звити мотузку, що він і виконує, а потім його ж і зв’язують, щоб він не втік! Так само й весь російський народ: гне спину для того тільки, щоб вигодувати своїх поневолювачів. Мужик з «Двох генералів» персоніфікує своїм поводженням рабське підпорядкування всього народу. Адже він може не годувати генералів, вморити їхнім голодом, може й додому не відправляти — а все — таки робить це, за що одержує «чарку горілки так п’ятак срібла». Така звичка до підпорядкування, въевшаяся в російський народ за століття кріпосного права

А як не згадати ще одну казку — «Премудрий піскар»? Піскар вію життя живе в порі, світла білого не бачить, харчується впроголодь, родини не має — і все для того тільки, щоб умерти в повній самітності. Від смерті — те не зникнути в найглибшій норі! Для чого потрібна була вся «премудрість», страх за власне життя? Але ж багато з людей живуть подібно цьому піскареві: ховаються від смерті, а в підсумку виходить, що від життя. Ніхто не може покарати людини сильніше, ніж він сам

У казці « Карась — Ідеаліст» письменник розкриває недійсний, абстрактний характер навчання деяких людей (неважко догадатися, що це соціалісти — утопісти) про прийдешній! суспільної гармонії. Карась, як це властиво російській людині, просторікує про «гармонію», пропонуючи при цьому зовсім наївні, фантастичні методи її здійснення, не думаючи про непримиренність класових протиріч (у казці карасі й щуки являють собою нижче й вище відповідно стану). А закінчується все так. як і говорив завбачливий йорж. — карася з’їдає щука. У цій казці Салтиков — Щедрін ще раз виразив своє презирство до пустословам і їхніх марних навчань, що заперечують корінну перебудову суспільства

У казці «Дурень» виведений типово російський образ. Скільки серед народу людей, готових усім поділитися зі знедоленим, нагодувати й дати притулок його! Доброта — невід’ємна властивість щира росіянці душі. Дурень у казці й знати не знає, що таке підлість. Він тільки те й робить, що сидить із хворими, годує голодних, одягає роздягнених. Це чи не вища людська чеснота! А з іншого боку, жити в реальному світі дурень не пристосований, заробити на хліб собі не може, ужиться з людьми — теж. Про таких говорять: «пропаща людина». І знову Щедрін обурюється російською бездіяльністю, без якої доброта ніякої сили не має

Ще один яскравий тип — у казці «Ліберал». Починається все із благих намірів. Любить російська людина красиво поговорити, порассуждать на піднесені теми. Однак пишномовні слова не супроводжуються якими — небудь діями. Так, Ліберал спочатку оспівує високі, загальнолюдські можна сказати, ідеали: воля, забезпеченість, самодіяльність. Але потім ці поняття заганяються в усі більше вузькі рамки: «по можливості», «у межах», «хоч що — небудь». А зрештою, виникає й зовсім що не в’яжеться зі споконвічними ідеалами гасло: «стосовно до підлості». Виходить, що на перевірку сутність лібералізму антинародна

А росіянин народ, незважаючи на негоди й позбавлення, в усі століття сидить і чекає «Богатиря». Чекає під час війни, посухи, пожежі, неврожаю. Ніколи не сподівається російський мужик па себе, а завжди — на Богатиря, а сам у точності й не знає, що це за Богатир такої. А в результаті виявляється, що він згнив давним — давно й надії російський народ покладав на порожнє місце

Схожі публікації