Здається мені, що ніколи ще, читаючи програмні шкільні твори, я не сміялася так щиро і багато, як тоді, коли читала повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Та хіба можна не сміятися зі словесних баталій героїв, із забобонності старого Кайдаша, з комічної подачі талановитого письменника чергової бійки в родині Кайдашів. Але прочитавши цей твір, я зрозуміла, що в ньому піднімається чимало проблем, які, на мою думку, є дуже серйозними і змушують глибоко замислюватися.

Найбільше в цьому творі мене вразив розпад родини. Найрідніші, найближчі у світі люди сваряться, б’ються через якісь дрібновласницькі інтереси, через незначні побутові проблеми, які, аби не гонористий характер деяких героїв, можна було б вирішити без жодних інцидентів. Що якісь мізерні принципи старої Кайдашихи і Мотрі призводять до розладу навіть між дітьми. Виникає питання: чому так сталося? Чому люди, які могли жити дружньо, родичатися, ненавидять один одного? Чому так спотворюються душі героїв?…

Звісно, на розпад родини неабияк вплинули соціальні проблеми: селянське безземелля, вічні нестатки, духовна темрява, що породили в родині Кайдашів взаємну заздрість, плітки, ворожнечу. Але не тільки ці обставини сприяли послабленню родинних зв’язків. На мою думку, причиною розладу в родині стала й проблема виховання. Чи можуть добре виховані діти підняти руку на своїх батьків?! Я вважаю, що ні. Карпо і Лаврін не поважали свого батька через пияцтво, недобрим прикладом була й зневага Марусі до свого чоловіка через його слабохарактерність. Сини спостерігали, як їхній батько повільно скочувався на дно, і ніяк цьому не перешкоджали, тому що звикли, що допомагають тільки їм, вони не вміли хвилюватися за батьків, оскільки були занадто опікувані ними. При цьому Карпо і Лаврін не цінували праці своїх батьків, того, що ті все життя жили заради їхнього майбутнього, за те багатство, що їм дали. Погане виховання мала й Мотря, яка могла нагримати й на рідну матір, не кажучи вже й про свекруху. Саме вона була причиною всіх сварок у родині Кайдаша. Хіба не є очевидним, що, якби Мотря була так же вихована, як і Мелашка, якби вона так само любила своїх батьків і чоловіка, як і молодша невістка, якби намагалася догодити свекрусі й сприймала її як матір — усіх цих чвар просто б не було. Адже сварки в родині розпочалися саме через важкий характер Мотрі. Спочатку свекруха й невістка змагалися за хатню першість, не бажали поступатися одна перед одною, при цьому вони спалювали в печі обід, сиділи в неметеній хаті, а потім сварки й бійки стали в родині звичною справою: сварилися за горщики й кухлики, за город, кабанчика, півня і так далі. Так неповага до старших, небажання поступитися стали причиною розпаду сім’ї.

Але слід зауважити, що Кайдаші були непоганими батьками. Вони бажали своїм синам щастя, дали їм достаток, зароблений їхньою важкою працею, допомагали їм у дорослому самостійному житті, але, на жаль, діти виявилися невдячними. І саме з вини дітей старість Омелька й Марусі стала безрадісною, навіть трагічною.

Іван Нечуй-Левицький у своїй повісті порушив багато вічних проблем, зокрема проблему виховання, проблему батьків і дітей, проблему збереження сімейного щастя. Він показав, як через дрібні проблеми руйнується родина, тим самим розкривши справжні, вічні людські цінності, закликавши бути господарем своєї долі й свого щастя.

Схожі публікації