Наш народ — один із найспівучіших народів світу. У пісні він виспівав свою душу, свої переживання й радощі, розповів про сторінки свого героїчного минулого й про родинні стосунки.

В українських історичних піснях і думах розповідається про сміливих козаків, які боролися з турками, татарами, шляхтичами, про нещасних полонених, що ціле життя проводили в неволі, та не зраджували рідну землю, не вклонялися чужоземним володарям. Оспівуються тут і славні гетьмани, захисники рідної землі, хоробрі воїни. У родинно-побутових піснях виспівується кохання дівчини до парубка чи навпаки, кохання щасливе чи нещасне, висвітлюються стосунки між членами родини, зокрема нелюбов мачухи до чужих дітей, знущання з невістки у родині чоловіка, стосунки між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми. Ці пісні можуть бути жартівливими, кумедними, та частіше вони сумовиті, просякнуті якимись надзвичайно глибокими філософськими мотивами, адже нашому народові відвіку були притаманні споглядальність і філософський сум.

Однак ми поки що згадали тільки народні пісні. А в українського народу є ж іще багато авторських пісень, створених видатними поетами, пісень, які тепер сприймаються як народні. Це і Франкова «Ой ти дівчино, з горіха зерня», і всім відомий «Рушничок», автора якого навіть не варто називати, бо він усім відомий, та багато інших прекрасних мелодійних пісень.

Важко обрати серед такої безлічі пісень якусь одну, назвати тільки її своєю улюбленою. Мені подобаються такі пісні, як «Несе Галя воду», «Ой не світи, місяченько», «Розпрягайте, хлопці, коней», «Вчителько моя», «Ой ти дівчино, з горіха зерня» та багато-багато інших. Подобаються й пісні, що виконують сучасні українська виконавці — Руслана, Ірина Білик, Таїсія Повалій.

Та слід все-таки обрати серед усіх пісень одну, ту, до якої повертаєшся душею, коли тобі радісно чи сумно, прикро чи хочеться обійняти в щасті весь світ. Такою найближчою стала для мене пісня «Цвіте черешня в мами на городі». На жаль, я не знаю, є ця пісня народною чи написана якимось українським автором. Та, гадаю, навіть якщо вона кимось написана, то тепер сприймається вже всіма як народна. Чому вона так подобається мені? Бо оспівуються в цій пісні найважливіші людські почуття — почуття матері до дітей та дітей до матері. Кожне слово цієї пісні просякнуте людською любов’ю, найсильнішим почуттям, яке й робити людину людиною.

Почуття вдячності до матері охоплює кожну дитину, коли вона розуміє, який прекрасний і безкорисний подвиг здійснює матір кожну хвилину свого життя. Вона завжди поряд із своєю дитиною, завжди готова захистити її, закрити собою від усіх негараздів і турбот життя. Мати недосипає ночей, схиляючись над своєю хворою дитиною, віддає їй найкращий кусень, радіє й сумує разом із нею. Мати ніби янгол-охоронець кожної дитини, ніби її оберіг.

Мати не потребує від дитини подяки, вона щаслива вже тим, що її дитина живе. У пісні є такі рядки:

Все літо дітям та онукам годить,

Та хто, скажіть, їй дякує за це?

Справді, чи так часто ми говоримо своїм матерям «дякую» за ті великі й маленькі справи, які вони роблять задля нас. І герой пісні вигукує:

Мамо, мамо, рідна і кохана,

Ти прости, що був я неуважний!

Ти завжди молилася за мене.

Дні і ночі, сива моя нене!

Мати в пісні порівнюється з черешнею, яка цвіте і родить задля людей зовсім безкорисливо.

Коли я вперше почула цю пісню, серце моє стенулося від безмежного відчуття любові до матері, почуття вдячності до неї. Отже, вважаю, що саме ця пісня щось перетворила у моїй душі, чогось навчила, надала мені мудрості, якої так багато в кожній пісні нашого народу.

Кожного свята тепер, а обов’язково в дні народження нашої мами, ми співаємо цю пісню, віддаючи шану їй, найдобрішій, наймудрішій і найласкавішій людині у світі.

Схожі публікації