«Дивно, чому сучасні діти скаржаться на те, що їм важко вчитися? Мабуть, вони ще не знайомилися з історією України і не знають про те, як училися селянські діти за часів кріпацької Україні.

Остап Вишня і був таким сільським школяриком. З його оповідання « Перший диктант » ми можемо дізнатися, як школярі в Україні ходили до школи. Навчання справді було нелегким. Ми, розпещені діти цивілізації, ніколи не зрозуміємо, як хуторські дітки ходили взимку в хуртовину декілька кілометрів до школи. Але навіть не це є найстрашнішим. Я була просто шокована, коли читала епізод про питання з чоботями і про те, як на дівчинку перетягали чоботи померлої бабусі, а потім вона мала одягати по черзі ці чоботи з братом, тобто ходити до школи через день. Важко було читати рядки про побивання батьків через ті кляті чоботи.

Але в оповіданні йдеться не лише про злиденне життя селян. Остап Вишня присвятив це оповідання своїй першій учительці Марії Андріївні, котру в оповіданні змальовує як добру та лагідну жінку.

Я сподіваюся, що коли мої однолітки прочитають оповідання О. Вишні «Перший диктант», вони зрозуміють, що їм просто нема на що скаржитися, адже вони, на відміну від тих дітей, мають їжу та взуття. Треба не скаржитися, а наполегливо йти крізь терня до зірок, і тоді наука не буде здаватися нудною, вона стане найцікавішим зайняттям у житті!

Схожі публікації