У 1907 р. В. П. Костенка було відряджено до Англії як чле­на приймальної комісії, а згодом – помічника спостерігача за спорудженням панцерного крейсера «Рюрик». На кораблі В. П. Костенко налагодив зв’язки з революційно налаштовани­ми матросами. Відомо, що есери були прибічниками терору, і група, до якої входив Володимир Полієвктович, готувала за­мах на Миколу ІІ після повернення панцерника до російського порту Лібава (тепер Лієпая, Латвія). Та замах не відбувся.

Під час перебування в Англії виявилась основна якість В. П. Костенка як корабельного інженера: прагнення до знань, інтерес до технічних теоретичних дисциплін. В університеті Глазго він прослухав курси лекцій із фізики, електротехніки. Одночасно Володимир Полієвктович прагнув осягнути сутність організації виробничого процесу на британських суднобудів­них заводах. Повернувшись наприкінці 1908 р. із закордонного відрядження, він виступав перед спеціалістами-інженерами з доповіддю про особливості організації англійської суднобудів­ної промисловості.

У наступні роки інженер В. П. Костенко працював над про­ектом переозброєння панцерників Чорноморського та Балтійсь­кого флотів. Головним інспектором кораблебудування О. Н. Криловим (майбутнім академіком АН СРСР, Героєм Соціа­лістичної Праці) його розробки було визнано кращими з-поміж усіх інших пропозицій. О. Н. Крилов писав: «Я отримав від нього такий проект, що негайно подав рапорт, в якому відмовився від власного, визнавши усі переваги проекту Костенка» [3]. У червні

219


1909 р. В. П. Костенка було призначено керівником групи слу­хачів кораблебудівного відділення Морської академії та знову відряджено до Англії, де він продовжив вивчати організацію виробництва на суднобудівних заводах, зокрема на «Харленд енд Вулф» у Белфасті, на стапелях якого зводилися гігантські трансатлантичні лайнери «Титанік» та «Олімпік». Ознайомив­шись із моделями та проектами названих кораблів, В. П. Косте­нко зробив висновок, що система забезпечення непотолюваності на них суттєво спрощена: всі палуби перерізано широкими шах­тами сходів і люками; внутрішнє днище проникне; головні по­перекові переборки не доведені до головної водонепроникної па­луби. На ці та інші недоліки Володимир Полієвктович звертав увагу директора-розпорядника заводу сера Карлейла. Однак, останній не надав значення порадам молодого інженера. Тим самим було втрачено ще одну можливість попередити загибель «Титаніка».

Набувши у Англії значного досвіду в галузі суднобудуван­ня, В. П. Костенко почав готуватися до вступу до Морської ака­демії. Однак доля розпорядилася по іншому. У березні 1910 р. талановитого інженера заарештували за належність до есерів­ського руху та засудили до шести років каторжних робіт. Про­те, навіть перебуваючи під слідством в одиночній камері Пет-ропавлівської фортеці, В. П. Костенко продовжував працювати, розробляв теорію «вібраційного рушія», що стала пріоритет­ною у галузі створення економічного рушія, заснованого на біонічному принципові.

Професіоналізм, інтелектуальна значимість, виняткова працездатність були тими чинниками, що відчинили В. П. Кос­тенкові ворота Петропавлівської фортеці. О. М. Крилов, який на той час виконував обов’язки голови Морського технічного комі­тету, та морський міністр І. К. Григорович підготували спеціаль­ну доповідь про діяльність корабельного інженера В. П. Костен­ка. Ознайомившись з нею, Микола ІІ сказав: «Нам потрібні та­лановиті люди» і на рішенні суду написав: «Дарую волю» [11]. Але з воєнно-морського флоту В. П. Костенка списали.

З 1912 р. для капітана у відставці корпусу корабельних ін­женерів В. П. Костенка почався новий період життя та вироб­ничої діяльності – практична робота у суднобудівній промис­ловості, що тривала близько 45 років. За рекомендацією Мор­ського міністра І. К. Григоровича, В. П. Костенко поїхав на пів­день України до Миколаєва, де став начальником технічної

220


Суднобудівної контори одного з найбільших вітчизняних кора­блебудівних підприємств – заводу «Наваль» (нині – Чорно­морський суднобудівний завод). Початок роботи Володимира Полієвктовича на «Навалі» збігся з бурхливим виробничим піднесенням, пов’язаним із утвердженням нової державної су­днобудівної програми для Чорноморського флоту. Виробницт­во на суднобудівних заводах міста настільки розширилося, що за кількістю охоплення робітників у цій галузі Миколаїв посів перше місце в Російській імперії. Якщо у середині 1911 р. на «Навалі» працювало 2200, у 1912 р. – 3200, в 1913 р. – 6700, то на початку 1914 р. – 10800 робітників [12]. Напередодні та під час Першої світової війни миколаївські суднобудівні заводи для забезпечення дій Чорноморського флоту виконували най­більші кораблебудівні замовлення. Під керівництвом В. П. Ко­стенка здійснювалося проектування багатьох кораблів. Найві­дповідальніші розрахунки та конструкції виконувалися ним особисто. За безпосередньою участю Володимира Полієвктови-ча було спроектовано та побудовано більше 150 кораблів і суден (лінкори, крейсери, есмінці, землечерпалки, різноманітні ба­ржі та плавучі засоби).

Разом із Володимиром Полієвктовичем деякий час працю­вав у Миколаєві його середній брат Василь (1883—1942) – ін­женер із електрообладнання. На заводі «Наваль» проходив ви­робничу практику і їхній молодший брат Михайло (1889— 1976), спеціаліст-електротехнік, у майбутньому – академік АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та двічі – Державної премії СРСР.

Схожі публікації