У морально-етичному вченні Г. С. Сковороди вирішальне значення посідає обґрунтована ним концепція «сродної праці».

Свої філософські погляди Сковорода вмотивував у філософсько-літературних творах, серед яких 17 літературно-філософських трактатів, поетична збірка «Сад божественних пісень», збірка «Байки харківські».

Спираючись на започатковану в античній філософії ідею про залежність долі людини від її природних нахилів, уподібнюючи життя з театром, а людину з актором, необхідною передумовою на шляху до щастя Григорій Сковорода бачив пізнання людиною тієї ролі, яку Бог, що є режисером людської драми, призначив людині для виконання. Успіх залежить не від розмірів ролі, а від відповідності її внутрішнім здібностям актора, що дає змогу якнайкраще виконати її. Гармонія людського буття залежить від додержання кожним принципу «сродної» праці.

Принцип «сродності», отже, є принципом відповідності тому вищому, розумному і справедливому началу, що визначає сенс людського буття. «Закон сродності» не знає винятків. У кожної людини є нахил до «сродної» собі справи. Саме ця «сродність» і є виявом у людині вічного, «іскри Божої».

Жадоба багатства, влади, слави всупереч «срод-ності» своїй не сприяє досягненню людиною щастя. Воно, зрештою, заводить її у полон згубних пристрастей, породжуючи несумісні із щастям страх, нудьгу, сум, муки сумління. Натомість «сродна» праця, що відповідає визначеним Богом нахилам людини, є не лише можливою, а й легко здійснюваною.

На мою думку, робота, «сродна» душі, приємна й самій людині, котра її виконує. Справді, вона дає відчуття спокою, упевненості, гордості за свою роботу, завжди приносить задоволення будь-якому майстру.

Отже, саме через роботу людина розуміє, навіщо вона потрібна, і почувається щасливою, якщо знає, що її праця дарує іншим людям добро.

Схожі публікації