Андрій Самійлович Малишко по праву вважається талановитим поетом, який зробив свій значний внесок в українську літературу. Вірші поет почав писати ще дитиною. Надихала його на це народна пісня, яка розвивала й розширювала природну фантазію хлопця. Допомагала ще й музична обдарованість Малишка. Його творчість народилася з глибин вікової української народнопісенної культури. Сам поет не уявляв своєї творчості без фольклорних джерел. Осягнувши душу народної поезії, внутрішні закони її розвитку, він створив свою власну органічну образність, те поетичне мислення, яке зливається з народним.

У середині XX століття творчість Малишка розвивається досить плідно. Його ліричні поезії відтворювали мелодійність і музику звучання української мови. У цей час він пише поезії, які згодом стали відомими піснями: «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителька» тощо.

Але мені б хотілося зупинитися на поезії «Пісня про рушник», яка здобула всенародну любов. Цю поезію автор написав до фільму «Літа молодії» у 1959 році.

У центрі поезії — образ українського рушника як символу материнського благооловіння і любові. Ще у давнину рушник уважали однією із святинь нації. Це окраса селянської хати, оберіг, а також атрибут весільної церемонії.

Поезія Малишка, яка стала народною піснею, присвячена незабутньому образу матері, що проводжає сина з рідної домівки «в дорогу далеку» і дарує йому «на щастя, на долю» вишиваний рушник. Поезія вражає глибоким змістом, мелодійністю й особливим пісенним ліризмом. Найголовніше в поезії — щире синівське почуття, що проймає пісню, велика дяка матері:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка

І засмучені очі хороші твої.

Багато поезій Андрія Малишка стали народними піснями, які співають люди і зараз, адже твори його дійсно лагідні, мелодійні, прекрасні.

Схожі публікації