Дмитро Білоус — видатний український поет. Його поезія сповнена любов’ю до свого народу і повагою до нашої мови. Переживання за гірку долю рідного слова вилилися в його поезії «Вічно жива».

У цьому вірші автор звертає свій гнів до тих, хто хотів знищити українську мову. Протягом багатьох століть знаходилися невдоволені пани й «міщанини», які забороняли українську мову. Але віддані українські сини лише сміялися з «двоглавого орла» та несли «мужицьку правду» над українськими степами. Дуже хотілося царю та його сатрапам зробити з нашої мови тільки «суржик», «мішанину», «недоріку». Але не можна підкорити її, як не можна заборонити «ширяти вольній птиці у блакиті».

Автор стверджує перемогу народного духу і правди, які завжди будуть стояти на захисті найбільшої нашої цінності — мови.

Схожі публікації