Моя земле, мій рідний краю — так кожна людина може сказати про свою Батьківщину. Напевне, так само виспівує й швидкокрилий птах, коли повертається навесні з вирію в рідне гніздо.

Це Божий закон любові до роду, до місця, де ти пустив коріння в чисті джерела рідної землі. Українці теж мають свою Вітчизну, в якій знайшли притулок і багато сусідніх народів.

Це край, де широка й довга синя стрічка Дніпра оперізує жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце…

В Україні — багатолюдній і багатостраждальній — живуть українці. Їхня історична назва — русини. Ой, є нашого квіту та й по всьому світу. Розкидала мачуха-доля. Русь-Україна — це наша предковічна, прадідівська земля. Вона відома світові рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною воєнною звитягою в обороні своїх прав і милосердям до скривджених.

Про багату історію та культуру нашу розповідають перш за все музеї — сховища та місця зберігання культурних пам’яток. Скільки музеїв лише в самому Києві? На це питання одразу не відповість навіть той, хто добре знає столицю нашої держави, оскільки кількість музеїв постійно збільшується.

Серед музеїв особливий інтерес становить державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей». Збудований як головний митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину політичним та культурним центром держави. Він немовби символізував могутність і велич Давньої Русі, силу і владу київського князя, тріумф християнської релігії. У Софії Київській відбувалися собори руських єпископів, тут ставили на велике князювання й позбавляли князівства, приймали послів. Звідси, після молебня, вирушали у воєнні походи, тут виголошували вдячну молитву в разі перемоги.

На території Софійського заповідника домінує висока струнка дзвіниця — яскравий зразок українського зодчества.

До складу заповідника «Софійський музей» входять і його філіали: Кирилівська та Андріївська церкви, Золоті ворота, трапезна Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві та Судацька фортеця в Криму.

Кирилівську церкву збудовано чернігівським князем Всеволодом Ольговичем. Особливий інтерес викликає настінний живопис церкви та розписи олією, серед яких виділяються композиції видатного художника М. О. Врубеля.

Андріївську церкву побудовано за проектом знаменитого петербурзького архітектора Варфоломія Варфоломійовича Растреллі. Звідки б ви не дивилися на неї — знизу, з Подолу, чи зверху, із Старокиївської гори, — вона зачаровує.

Та хіба тільки прекрасними давніми будівлями багата наша земля? Адже справжньою коштовністю нашої культури є пісня! Пісенна творчість нашого народу, що складалася протягом століть, є справжнім золотим фондом української музичної культури, усним літописом життя нашого народу. Микола Васильович Гоголь писав, що народні пісні — «це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини…»

Народна пісня виникла в глибоку давнину. Вона почала розвиватися разом з трудовими процесами й людським мисленням, відображаючи життя, побут і світогляд наших предків — східних слов’ян. Високого для тих часів рівня вона досягла в Київській Русі.

Український народ протягом століть стійко боровся проти пригноблювачів і загарбників, відстоюючи свою незалежність, зберігаючи культуру взагалі і пісенну творчість зокрема.

У побуті українського народу живуть і видозмінюються давньослов’янські календарні, сімейно-побутові пісні. У нових історичних умовах відбувається подальший розвиток старих і створення нових пісенних жанрів, що мають своїм підґрунтям традиції народної творчості.

Земля наша – справжній клондайк Любові та Краси, Віри й душевної Щедрості. І ми повинні пишатися тим, що народилися саме тут.

Схожі публікації