Павло Тичина — видатний український поет — за своє велике й яскраве творче життя ніколи не відривався від українського народу, його важкої і часом непосильної боротьби за волю, присвячував себе активній роботі за правду і мир на рідній землі. Це виявилося у таких його творах, як «Наша слава», «Блакить мою душу обвіяла…», «Молодий я, молодий», «Слово наше рідне!».

Саме Тичина, висловивши найглибші й найпотаємніші думи народу, сказав гордо на весь хрещений мир:

Я єсть народ, якого Правди сила

Ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

А сила знову розцвіла.

Так, дійсно, ця нова, сповнена непереможного прагнення волі сила буде вічно жити. Ця сила, яку виявив народ у небаченій донині війні, достойна бути вічно оспіваною поетами.

Тичина відкрив для себе Україну ще в далекому дитинстві. Вона розкрилася для хлопчика красою мальовничого зеленого гаю, блакитним блискотінням прохолодної річки, гомінким пташиним щебетом… Його добра та ніжна мати прищеплювала сину любов до Батьківщини через народні пісні, казки, цікаві легенди. У селі маленький Павло змалечку чув музику, сприйняв народні мелодії всім серцем. На все життя Україна зайняла в його душі особливе місце:

Струмок серед гаю, як стрічечка.

На квітці метелик, мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля —

Добридень тобі, Україно моя!

Одним із кращих творів про Україну є «Дума про трьох вітрів», у якій в алегоричних образах «ранньої весни-провесни», «ясного сонечка», що приходить на землю, створених у дусі фольклорних художніх традицій, виражено народні уявлення про щасливе, оновлене життя.

Дуже показовим є образ народу у творі, він стає єдиним носієм здорового глузду, розуму, високих моральних якостей. Таким чином, Тичина зобразив найкращі риси трудящого народу.

А ось перед нами У країна з поеми « Золотий гомін »:

Я дужий народ! —

З сонцем, голубами.

Вітай нас рідними піснями!

Я — молодий! Молодий!

Павло Тичина бачить свою націю потужною, сильною, молодою, з величезним, майже невичерпним, потенціалом.

З давніх-давен, коли люди піднімались на битву за своє право, поруч з мечем воювало і слово: руйнівне, могутнє, непереможне… Саме такою є словесна «зброя» письменника, що твердіша та гостріша за залізо:

Ти, земле наша, рідная, святая!

Ти, Батьківщино люба, золотая!

Це знову напад? З ворогом двобій?

Ми чуємо, нене! Ми йдемо на бій!

Неможливо переказати, розповісти про все те добре, про все те величне, усе те дороге людині, що зробив своїми сильними, невтомними руками і світлим розумом Павло Григорович Тичина.

Його поезія, його величезна творча спадщина є тим скарбом, який ми з легким серцем, з невимовною радістю і гордістю передамо своїм нащадкам. Україна ніколи не забуде свого героя!

Схожі публікації