Надзвичайно показовим у матеріальній культурі українців я вважаю національний одяг. Одяг українців є не лише звичайною потребою людини, він є справжнім витвором мистецтва, де кожна деталь шилася не випадково, а мала певний сенс.

Характерними прикметами українського національного одягу є нечисленність частин убрання, простота крою, перевага білого кольору, спокійні барви прикрас. Багатство національного одягу виявляється у розвиненій гамі кольорів та в мистецьких формах.

Разки червоного намиста й барвисті стрічки доповнюють ефект досконалої цілості одягу українських дівчат. Неабияку роль грає вишивка та мереживо на одязі. Матеріалом для виготовлення верхнього теплого одягу було хутро з диких та свійських тварин. Зі свійських найбільше використовувались вівці, а з диких — ведмеді, лисиці та вовки, а на узгір’ї Карпатських гір — олені.

Поруч з обробкою хутра в Україні вже з давніх-давен люди виробляли тканини з льону, коноплі та з овечої вовни. Усе це українці виготовляли у домашніх умовах.

Жіноча сорочка належить до найстарішої одежі наших предків. Особливістю української жіночої сорочки є вишивка. Сорочки вишиваються переважно трьома способами. Перший спосіб — сорочка вишивається червоними і синіми або чорними нитками, а також сірими або білими нитками по білому полотні; характерним орнаментом тут є рослинний. Другий спосіб —»орнамент геометричний і багатокольоровий; тут для вишивання вживаються сині, червоні, зелені, жовті та помаранчеві кольори ниток. Третій спосіб — жіночі сорочки або зовсім не вишиваються, або вишиваються дуже простеньким орнаментом.

Поверх сорочки одягається запаска, а у свято — плахта. Колір запаски буває чорний, синій, червоний і білий.

Плахти бувають різного кольору. Різнокольорові смуги завжди проходять уздовж і впоперек плахти. Виткана плахта потім ще вишивається барвистими шовковими нитками. Чоловічі сорочки були довгі, з білого полотна. Таку сорочку одягали безпосередньо на тіло і завжди поверх штанів навипуск. Сорочки вишивали звичайно-сірими, чорними або синіми і червоними нитками. Старі люди носили сорочки або зовсім не вишиті, або тільки з невеличкими мережками на маніжці та на рукавах.

Спільним одягом для чоловіків та жінок є кожух. Кожухи переважно були з овечих шкір. До спільного одягу також належать кептар та свита. Кептар походить від румунської мови і означає «груди». Тобто кептар — це коротка кожушанка без рукавів. Свита, як і кожух, є дуже давнім одягом, і вже в XI ст. була поширена серед усіх прошарків княжої Русі.

Отже, в такому елементі матеріальної культури, як національний одяг, українці досягли надзвичайної майстерності.

Схожі публікації