Оповідання «Первінка» вражає своєю правдивістю й реалістичністю. У ньому автор змалював тяжкий стан села в останній рік війни. Усі села були майже зруйновані, у людей не було жодних запасів їжі, тому люди голодували. Родина Максима Миколайовича живе з того, що знайде в полі дванадцятирічний хлопчик Миколка. А знаходив він або щавель, або гниле просо в мишачих схованках.

Але найбільше вразив мене вчинок Максима Миколайовича та діда Рятушняка, які ще на початку війни сховали під землею колгоспну пшеницю. Вони наперед знали, що після війни буде довго панувати голод. Коли війна скінчилася, вони витягли всі запаси, які колись сховали, і все село ніби народилося знову. З’являлися радісні посмішки на обличчях жінок та дівчат. Усім селом переносили люди пшеницю до приміщення, аби висушити її та почати засівати поле. Прилетівший на два дні до села син діда Рятушника Петро погоджується зорати поле власним літаком, у який запрягає плуги.

Мене не може не хвилювати те відродження, яке починається на селі зразу ж після закінчення війни. І все це завдяки двом простим людям, які були здатні на героїчні вчинки не лише на фронті, але й у буденності. Вони врятували село від голоду й занепаду.

Схожі публікації