В оповіданні «Перший диктант» Остап Вишня надзвичайно правдиво зобразив життя сільської бідноти.

Автор розповідає, що народився він у бідній, але великій родині. Усього було дванадцять дітей. Жили вони на хуторі, який знаходився далеко від міст та сіл. Хутір оточувала дивовижна природа: ліса з високими й могутніми деревами, ліщинами та галявинами.

Усю цю велику родину утримував батько, а тому діти бачили його зрідка. Він наймитував у панській економії, тяжко працював. Старші діти допомагали матері вести господарство, а також виховувати молодших братів та сестер.

На хуторі не було ані школи, ані церковноприходського училища. Освічених людей теж не було. Якщо траплялось, що комусь приходив лист, треба було йти в село за три милі.

Віддаючи дітей до сільської школи, треба було вирішити проблему із взуттям, якого не було зовсім. Якщо з’являлися чоботи, то були одні на всіх, а тому до школи ходили по черзі.

Таким чином, Остап Вишня у своєму оповіданні показав, наскільки бідно жили люди. Але, незважаючи на це, вони все ж таки тяглися до знань.

Схожі публікації