«У природи немає поганої погоди, усяка погода гарна», — співається в пісні. Мені завжди були незрозуміло, чому люди увесь час скаржаться на погоду: про, жах, дощі йдуть і сльота, то сонце пече — жити неможливо, те снігом завалило — не пройти не проїхати й так далі. І мені увесь час здавалося, що із мною щось не так, тому що мені завжди все подобається, навіть, коли один раз мене наздогнав ураган на ринку

Тоді подув сильний вітер, дощ лив з такою силою, що вода не встигала стікати й ми були по щиколотки у воді. Зносило парасолі, продукти, град сипався величезний і метали блискавки, і подумалося, що кінець світу. Було страшно, але скільки захвату було в мене усередині від того, яка ж ця природа могутн, сильна, живаючи. Так, саме живаючи. Я люблю дощ і ненавиджу парасолі, дощ пахне життям, скрізь запах листів, що настоялися у воді, і така затишна хмарність, начебто на час виключили «софіти» і «акторам» можна передохнути

Я також люблю й сніг. Мені взагалі здається, що холод — це частково придуманий стан. Коли лежить сніг — тепліше, незважаючи на те, що саме сніг асоціюється із зимою. Коли на вулиці немає сильного морозу, я не ходжу в особливо теплому одязі, мені подобається іноді вийти взимку прямо в шортах — перші 10 мінут зовсім не холодно й від цього так дивно, стояти серед сніжних бугрів у шортах і не мерзнути, так приємно…

Улітку я зовсім не скаржуся на жару, тому що добра природа приготувала для нас прекрасні літні вечори, у повітрі такий аромат, що хочеться щоб ніч тривала вічно, а цикади співають так успокаивающе, так… по — літньому.

Весна, звичайно, це весна, її ні із чим не зрівняєш. Тільки навесні місто наповнене заходом квітучих дерев і зовсім короткий час, що хочеться проживати знову й знову. Але «…один раз у рік сади цвітуть», — співається у відомому романсі, може тому я чекаю цього як чудо, тому що це так рідко буває

Природа завжди нагадує про Бога, про якесь всесилля. Коли стоїш на вершині гори або ходиш по величезному лісі, печері або дивишся на водоспад, ти почуваєш міць цього миру і його подих. Коли попадаєш у відкриту природу, у тебе начебто усередині відроджується життя, захоплює дух, хочеться дихати глибше, жити довше й правильней. Не зрячи люди ходять у походи, піднімаються на гори, поселяються в селах на пагорбах, плавають по морю. Адже ми — діти природи й нас завжди тягне до неї як джерелу життя

Схожі публікації