У кожної людини з народження є те, що як співається в пісні, у нього нікому не відняти. Це, звичайно, Батьківщина. І це не просто країна в якій він народився й ріс. Поняття Батьківщина велике й багатогранне, що включає в себе також історію й долю народу, частиною якого є людина. Я думаю, історія родини — це невід’ємна частина історії країни. Тільки у відмінності від історії держави в кожної родини вона своя

У нашій родині прийнято передавати з покоління в покоління сімейні історії, про далеких предків, які жили до нас. І ці історії нерозривно пов’язані з історією всього нашого народу. Усвідомлюючи це — я випробовую гордість за своїх предків, за те, що вони внесли свій внесок у становлення й розвиток сучасного суспільства, зміцнення держави

Мій прадід, якого я бачив лише на старих фотографіях, був зовсім юним, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Але нарівні з дорослими, що залишилися в тилу він працював на залізниці, забезпечуючи безперебійне надходження на фронт зброї й продовольства. В 1943 році його призвали на фронт і до 1945 року він боровся за волю своєї Батьківщини разом з мільйонами своїх співгромадян. Однак, коли була здобута довгоочікувана перемога, війна для нього не закінчилася. Він відправився добровольцем на захист границі країни з Японією й був учасником бойових дій Вманчжурии.

Повернувшись до мирного життя, прадід продовжив працювати на залізниці, де зустрів свою долю — мою прабабу. Під час війни, вона ще була підлітком, і залишившись сиротою, уже в 12 років початку працювати на заводі. У цей суворий час, кожна робоча пара рук була на рахунку. Після війни, прабаба перейшла працювати на залізницю

Разом із прадідом, вони пліч — о — пліч трудилися на відновленні доріг країни в післявоєнний час. Так вони й проробили разом у сфері будівництва й ремонту залізниць більше сорока років. По їхніх стопах пішов і мій дід. Він став інженером шляхів сполучення, і все життя присвятив цій роботі. Під його керівництвом були побудовані кілометри залізниці, що ще довгі року буде служити людям і інтересам держави

Мої батьки так само щодня вносять свій внесок у розвиток країни. Тато працює в будівельній компанії, а мама лікарем у поліклініці. Професії обох приносять користь людям і сприяють зміцненню суспільства й держави. Їхній приклад, змушує мене вчитися й прагнути стати корисним громадянином для своєї країни

И хоча я не застав своїх предків, але збереглися їхні медалі й ордена, оберігаються дбайливо в родині. У Книзі пам’яті, виданої кілька років назад, і присвяченої учасниками Великої Вітчизняної війни, надрукована фотографія мого прапрадіда. От це і є історія моєї родини й історія моєї Батьківщини. І вона вчить мене дорожити миром і цінувати досягнення моєї країни, випробовувати гордість за її героїчний народ, частиною якого я є

Схожі публікації