Михайло Михайлович Коцюбинський у своїй повісті «Тіні забутих предків» створив незабутню, нереальну, чарівну атмосферу Карпатських гір.

Гори для людей завжди були чимось таємничим. Стародавні люди дійсно вірили, що саме в горах живуть померлі душі, демонічні міфологічні істоти. Загальновідомо, що міфологія — то джерело мистецтва. Міфологічні легенди, вірування й демонологія наших пращурів завжди привертали увагу численних письменників, і Михайло Михайлович не виняток. Автор майстерно вплітає в канву свого художнього твору казкові міфічні образи.

Образ Карпатських гір використовується в літературі досить часто, до того ж про них існує велика кількість легенд та переказів. Культурна спадщина Карпат є особливою, незвичайною. Мешканці цих місць, живучи серед такої мальовничої, майже казкової природи, стають частиною її і відносяться до неї, як до дійсно живої істоти, якій притаманні такі людські риси, як здатність відчувати біль, радість, сум, здатність народжуватись і помирати. Саме тому в цьому краї з покоління в покоління передається величезна кількість абсолютно особливих легенд, переказів, дитячих казок.

Дуже поширеною була давня легенда про існування трьох сестер, що пряли нитку людського життя, а коли приходила смерть людини — перерізували її: «Про тіло забули. Тільки три баби лишилися при нім та скорботно дивилися скляними очима, як по жовтім застиглім обличчі лазила муха».

Гуцульщина завжди була « країною в країні» і мала не лише особливу мову, культурну спадщину, а й особливі, притаманні лише цьому краю морально-етичні норми. У цьому краї зберігаються традиції попередніх поколінь: минуле, колишнє, пережите предками, має над гуцулами величезну владу.

Письменник увів чимало персонажів із гуцульської демонології у свою оповідь. Це і легенда про Бога й арідника (залишки гуцульської міфології), образ Світового Древа, що зіставляється з Іваном, а також образи вогню, землі, що змальовуються живими істотами і живуть поряд з людьми. Образ води є ключовим у повісті. Вона зображується, як межа між «тим» і «цим» світом, шлях у царство мертвих, місце мешкання душ померлих і нечистої сили. Саме біля ріки відбувається знайомство Івана з Марічкою, у воді закінчує головна героїня своє земне життя. У повісті вода з’являється в усіх можливих фізичних властивостях — снігу, льоду, граду, дощу: «З первовіку не було гір, лише вода… Така вода, гейби море без берегів. Та й Бог ходив водою».

Молоко у творі символізує жіночу основу — це видно в епізоді «народження» сиру: «… з-під молока підіймається кругле сирове тіло, що якимось чудом родилось. Воно росте, обертає плекаті боки, купається в білій купелі, само біле і ніжне, і коли ватаг його виймає, зелені родові води дзвінко стікають в посуд…»

Усі використанні письменником міфологічні елементи існують і зараз у залишках гуцульської міфології.

Показовими є імена головних героїв — Іван і Марічка — вони вказують на приналежність їх до соціальних низів народу, які, на думку автора, найкраще зберігають міфічну свідомість, вони є подихом минулого і синонімом вічної коловерті життя.

Специфічна гуцульська культура одразу знайшла відгук у серці Михайла Михайловича. Це враження знайшло вихід, врешті-решт, у своєрідному художньому вивченні цього краю, наповненого таким казковим, особливим таємничим колоритом.

Схожі публікації