Приступаючи до огляду російської літератури, що осиротіла після загибелі Пушкіна, чудовий російський критик Аполлон Григор’єв в 1859 році писав: «…Пушкіна — наше все. Пушкіна — представник усього нашого Щиросердечного, особливого, такого, що залишається нашим щиросердечним, особливим після всіх зіткнень із чужим, з інший світами.. По міркуваннях критика, «не тільки у світі художніх, але й у світі всіх суспільних і моральних наших співчуттів Пушкін перший і повний представник народу російського».

Поезія, драматургія, проза, критичні статті, замітки й листи — всі види літератури, до яких доторкався Пушкіна, несуть на собі печатка його генія. На всі жанри поширюються й загальні «закони» пушкінської творчості. Але в кожному жанрі цільна й різноманітна особистість Пушкіна відбита своїми особливими сторонами. Лірика не становить виключення

Життя й творчий шлях Пушкіна почалися в епоху національного і європейського суспільного підйому:

Пригадаєте, про други, з тої пори,

Коли наше коло долі з’єднали,

Чому, чому свідки ми були!

Металися збентежені народи;

И височіли й падали царі;

И кров людей те слави, то волі,

Те гордості багріла вівтарі

Пушкін вступив на літературне поприще в ту історичну пору, коли живі були классицисты, досяг розквіту сентименталізм, приносив перші плоди романтизм. На очах у Пушкіна йшла в минуле російська культура XVIII століття й народжувалася нова, вигляд якого, як ми тепер знаємо, зложився завдяки його генієві

Юний Пушкін задерикувато посміювався над классицистами, беручи участь у суперечці про мову літератури на стороні своїх друзів — карамзинистов, потішався над манірністю й вычурностью складу сентименталістів. Але разом з тим «муза Пушкіна», за словами Бєлінського, «була вигодувана й вихована утворами попередніх поетів». Пушкіна віддав данину поваги старій культурі й визнав за нею достоїнство самостійної цінності

Мужание Пушкіна як людину й поета проходило під знаком «грози дванадцятого року», що різко змінила плин історії. Випробувавши в Ліцеї й після вплив ранньої декабристської ідеології, Пушкін у віршах того років виразив настрої російського цивільного вільнолюбства:

Ви помнете, текла за раттю рать,

Зі старшими ми братами прощалися

И в покров наук з досадою верталися,

Заздрячи тому, хто вмирати

Ішов повз нас…

Він поклав надію на «закон», що регулює права монарха й народу, його захоплював вабливу примару волі, вона співчував «занепалим».

У Ліцеї Пушкін зрозумів, що головна справа його життя — поезія. «При самому початку він — наш поет», — згадує Пущин. Один раз, закінчивши лекцію трохи раніше визначеної години, професор сказав: «Тепер, добродії, будемо пробувати пір’я: опишіть мені, будь ласка, троянду віршами». У всіх вірші взагалі не клеїлися, а Пушкін миттю прочитав два чотиривірші, які всіх захопили

Закінчивши Ліцей, Пушкіна оселився в Петербурзі. Столичне життя з її театрами, балами, літературними суспільствами захопила поета. Він зустрічається з молодими офіцерами, вступає з ними в гарячі суперечки про те, як домогтися волі. Вільнолюбні вірші Пушкіна, глузливі епіграми розходилися по всьому Петербургові. Дійшли вони й до пануючи

Один раз Пушкіна викликали до генерал — губернатора Милорадовичу, і той хотів направити поліцейського на квартиру поета опечатати його паперу. Пушкіна сказав йому: «Всі мої вірші спалені — у мене нічого не знайдете на квартирі. Краще накажіть подати папір, я тут же вам усе напишу».

Подали папір. Пушкіна сів і написав целую зошит. Милорадович був полонений шляхетністю поета, його прямотою й чесністю й обіцяв йому від імені государя прощення, заступилися за Пушкіна і його друзів, вони просили зм’якшити покарання. І поета заслали не в Сибір, а в Кишинів. Там він повинен був служити чиновником

Кишинів був у ті роки глухою провінцією, над одноповерховими будиночками похмуро піднімався острог. Будинок був складений з величезних сірих каменів, вузькі вікна виходили у двір, де, прикуті ланцюгами до стовпів, сиділи два орли. Могутні птахи не могли полетіти, але вони не ставали ручними. Гордо дивилися вони на людей круглими жовтими очами й велично приймали пищу

Кілька разів Пушкін заходив в острог, щоб поговорити з арештованими. Поет всією душею розділяв їхню мрію про волю. Так народився вірш «В’язень».

Пушкин, ЩоПриїхав у Петербург молодої, попадає в «Арзамас», куди в 1817 році вступають Н. Тургенєв, Орлів і Мурах, які, будучи активними членами конспіративних груп, розглядають літературу як засіб політичної пропаганди. Основна ідея — «необхідність знищення рабства». Початок оди «Вільність» Пушкіна — демонстративна відмова від любовної поезії й звертання до вільнолюбної Музи — цілком у дусі цих настроїв. Та й все коло ідей — відношення до російського самодержавства й французької революції — чітко виражає політичні погляди Союзу Благоденства, вільність у розумінні Пушкіна наступає тоді, коли вище всіх буде стояти не цар, не тиран, а закон і правосуддя

У той же час тема волі в Пушкіна пов’язана з ідеєю «природної людини» Руссо. Воля не протиставляється Щастю, а збігається з ним. Вільне суспільство повинне забезпечити повноту й розквіт особистості, розширення внутрішніх сил і можливостей

Одночасно із цим тема волі здобуває особистий характер: людина протиставляється чиновному миру. У віршах з’являється ідея союзу однодумців, у цей час пишеться багато послань: «До Чаадаєва», «Жуковському», «Послання до Тургенєва» і інші. У вірші «До Чаадаєва» виражені прагнення до боротьби за волю, честолюбні задуми, бажання безсмертної слави:

Поки свободою горимо,

Поки серця для честі живі,

Мій друг, вітчизні присвятимо

Душі прекрасні пориви

У вірші 1819 року «Село» з темою боротьби за волю з’єднується тема поета — витії. Крім того, воля з’єднується з освітою:

И над батьківщиною Волі освіченої

чиЗійде нарешті прекрасна зоря?

У роки посилання тема волі здобуває романтичний колорит. У поемі «Кавказький бранець» тема волі носить філософський зміст: герой не тільки бранець горців, але й бранець своїх страстей, «ланцюгів долі». Волелюбний романтичний герой біжить із тісних міст на волю, але й там він не знаходить повного розкріпачення, хоча й не жалує людей міста:

Про що жалувати?

Коли б ти знала,

Коли б ти уявляла

Неволю задушливих міст!

Там люди в купах, за огорожею,

Не дихають ранковою прохолоддю,

Ні весняним заходом лугів,

Любові соромляться, думки женуть,

Торгують волею своєї,

Глави перед ідолами хилять

И просять грошей так ланцюгів

Алеко не може жити вільним життям циганів, воно «не породжено для дикої частки, воно для себе лише хоче волі».

У роки південного посилання Пушкін зближається з Орловым, Раєвським і іншими кишинівськими декабристами й стає виразником їхніх ідей. У вірші 1821 року «Кинджал» Пушкін явно називає себе прихильником тираноубийства. По ідеї Пушкіна, на кожного тирана обов’язково найдеться кинджал:

Як пекельний промінь, як блискавка богів,

Німе лезо лиходієві в очі блищить,

И, озираючись, він тріпотить

Серед своїх бенкетів

Цезар хоче стати імператором Рима, але його вбиває Брут. Марат стає катом революції, вільності, і його вбиває Шарлотта Корді. «Загрожуючи лихом злочинній силі», кинджал стає символом мести для кожного тирана

Навесні 1923 року Пушкін переїжджає в Одесу. У цей час його чекають два потрясіння. Перше — придушення революції в Греції, друге — розгром кишинівської групи змовників, що було пов’язане із загальною кризою декабризму. Настрою цього часу виразилися у віршах «Волі сівач пустельний…». З’являється ідея марності всіх зусиль:

Пасіться, мирні народи!

Вас не розбудить честі клич

До чого чередам дарунки волі?

Їх повинне різати або стригти,

Крім того, у південному посиланні Пушкін, розробляючи тему поета, приходить до протиставлення поета й пануючи й пише про волю внутрішньої, про волю людини творчості

У період Михайлівська посилання вільнолюбна лірика Пушкіна пов’язана з декабристськими ідеями. В 1825 році написаний вірш «Андрій Шенье», у якому Пушкін пише про загибель поета, чия слава буде безсмертна; людина, що навіть перед смертю стратить самодержавних катів, оспівує волю. У вірші проголошується неминучість волі:

Постій, постій, день тільки, день один:

И страт ні, і всім воля,

И живий великий громадянин

Серед великого народу

В 1827 році Пушкін пише послання декабристам «У глибині сибірських руд». Декабризм вимагав осмислення, і першою реакцією з’явилося емоційне почуття солідарності. Пушкіна пише декабристам про немарність усього, що було зроблено, і про тім часі, коли окови неодмінно зваляться й настане царство волі. У вірші «Арион» Пушкін підкреслює свою причетність до ідей декабристів і разом з тим проголошує: «Я гімни колишні співаю…».

В 1828 році Пушкіним був написаний вірш «Анчар». У ньому поет говорить про несвободу від усякої влади, тому будь — яка влада жахлива. Більш того: у цьому вірші ясно вказується на те, що смерть породжує смерть:

А цар тим отрутою наситив

Свої послушливые стріли

И с ними загибель розіслав

До сусідів у далекі межі

Наприкінці 20 — х — початку 30 — х років основним мотивом вільнолюбних віршів Пушкіна стає тема внутрішньої, духовної волі — волі поета й волі людини

Предметом поезії Пушкіна, чи писав він про історичні або сучасні події, чи проникав у глибини національного духу або віддавався роздумам про буття інших країн і народів, завжди було реальне життя. При цьому характери й конфлікти, навіяні іншою національною культурою, Пушкін відтворював з тією же вірогідністю й волею, як образи, породжені на рідному ґрунті

Переймаючись духом зображуваної епохи, поет прагнув до того, щоб історія й герої повно і явно висловлювали себе. Він не нав’язував персонажам свого погляду, але наділяв їхньою здатністю думати, почувати, надходити й говорити так, як це властиво образу їхнього життя. І це теж воля

Схожі публікації