Людська душа, її страждання й мучення, борошна совісті, моральне падіння, і духовне відродження людини завжди цікавили Ф. М. Достоєвського. У його добутках зустрічається багато персонажів, наділених воістину трепетним і чуйним серцем, людей, добрих по природі, але по тимі або інших причинах оказавшихся на моральному дні, що втратили повагу до себе як особистостей або опустивших свою душу в моральному плані. Деякі із цих героїв так ніколи й не піднімаються на колишній рівень, а стають справжніми негідниками. Іншим же героям треба буде пройти важкий і важкий шлях відродження своєї душі, повернення їй людського вигляду. До одним з таких персонажів ставиться й Родіон Розкольників, головний герой роману «Злочин і покарання».

Уже з перших сторінок роману стає зрозуміло, що Розкольників занурений у хворобливий стан, поневолений філософською ідеєю, що допускає «кров по совісті». Міркуючи над вітчизняною й всесвітньою історією, спостерігаючи сучасну російську дійсність, Родіон доходить висновку, історичний процес і будь — яка зміна, що відбувається в суспільстві, здійснюються тільки за рахунок чиїх’або страждань, людських жертв і крові. Тому всі люди діляться на дві категорії: «тварин тремтячих», які безмовно приймають будь — який порядок речей, і «право имеющих» — людей, які порушують моральні норми й громадський порядок. Останні є творцями історії, тому мають право не зупинятися перед насильством, кров’ю, якщо це приведе їх до здійснення їхніх ідей. А розвиток суспільства відбувається саме за рахунок попрання такими людьми «тварин тремтячих». Виношуючи свою ідею про «надлюдину», Розкольників мріяв про роль владаря й рятівника одночасно. Його настільки захоплює ця антихристиянська ідея, що він іде на вбивство баби й повністю занурює свою душу в прірву, з якої, здавалося б, немає ніякого виходу

Пішовши на вбивство беззахисної баби, Розкольників сподівався, що зможе підняти себе до рівня «надлюдини», але виявилося, що, навпроти, опустився в моральному відношенні, став схожим на таких негідників, як Лужин і Свидригайлов. Єдине, що відрізняє його від них, так це борошна совісті. У який’те мері вони стають відправним пунктом на шляху до духовного відродження героя. Адже якщо не було їх, не став би Розкольників так аналізувати свій злочин, не став би рватися до Соні, не прийняв би від її християнський хрестик

Родіон почуває, що в моральному плані Соня набагато вище його, тому що не дозволяє собі зневажати людей, а випробовує до них більшу любов. Християнська мораль Соні й змушує Раскольникова по’іншому подивитися на людей, побачити, що його теорія розходиться з життям. Він слухає біблійні розповіді Соні, намагається зрозуміти її відношення до життя й до людей, бачить її чистоту й щиросердечну безвинність. Це й змушує його зізнатися у своєму злочині

Однак каяття приходить до нього значно пізніше, уже на каторзі. Розкольників не визнає себе винним перед юридичними постановами й законами, адже «вони самі мільйонами людей переводять». Свою провину він відчуває перед людьми. В остаточному підсумку він розуміє, що нічим не відрізняється від інших людей, від каторжників, з якими йому доводиться жити. Завдяки Соні він приходить до християнського розуміння життя, її законів, приходить до Бога, і його душу відроджується для нового життя. Нехай для багатьох людей він буде злочинцем, убивцею. Це клеймо він ніколи не зможе змити зі свого ім’я. Але він змив бруд зі своєї душі, він щиро покаявся у вчиненому, і завдяки цьому каяттю зможе жити поруч із іншими людьми й для інших людей. Таким чином, духовне відродження Раскольникова відбувається не в момент його визнання в злочині, а в момент щирого каяття в тім, що він зробив, у момент повної відмови від його антигуманної теорії й приходу до щирої віри, без якої не може жити людина

Схожі публікації