Тема поеми Н. А. Некрасова «Мороз, Червоний ніс» досить певний, для поета вона є однієї з основних у його творчості — це сфера життя, побуту й буття простого народу, селян, їхнього щастя й нещасть, тягот і радостей, важкої роботи й рідких мінут відпочинку. Але, мабуть, найбільше цікавив автора саме жіночий характер. Ця поема цілком присвячена російській жінці — такий, який бачив її поет. І тут відразу пригадується вірш Некрасова «Учорашній день, години в шостому…», у якому він називає свою Музу «рідною сестрою» селянки, тим самим назавжди визначивши свою прихильність цієї темі

«Мороз, Червоний Ніс» — поема про героїзм і силу жінки, виявлених у єдності із природою й у протистоянні їй. Добуток заснований на глибокому, детальному знанні селянського побуту. У центрі поеми — жінка у всіх її іпостасях: «баба», «гарна й потужна слов’янка», «матка» і, нарешті, «жінка російської землі». Поет малює національний тип, тому життя в поемі так значима, а смерть здобуває значення справжньої трагедії

Героїня — «велична слов’янка», у зовнішньому вигляді якої втілилися народні подання про справжню красуню:

Є жінки в росіян селеньях

Зі спокойною важливістю осіб,

Із красивою силою у движеньях,

З ходою, з поглядом цариць, —

Їх хіба сліпий не помітить,

А видючий про їх говорить:

«Пройде — немов сонце освітить!

Подивиться — рублем обдарить!»

Російська жінка в Некрасова має справжнє щиросердечне багатство. У її образі поетом показана людина високих моральних якостей, що не втрачає віру, не зломлений ніякими прикростями. Некрасов оспівує її стійкість у життєвих випробуваннях, гордість, достоїнство, турботу про родину й дітей. Доля Дар’ї — нелегка частка селянки, що взяла на себе всю чоловічу роботу, і від цього загинула. Її доля сприймається як типова доля російської жінки:

Три тяжкі частки мала доля,

И перша частка: з рабом повінчатися,

Друга — бути матір’ю сина раба,

А третя — до труни рабові покорятися,

И всі ці грізні частки лягли

На жінку росіянці землі

Турбота про родину, виховання дітей, робота з будинку й у поле, навіть найважча праця — все це лежало на Дар’ї. Але вона не зломилася під цією вагою. Саме цим і захоплюється поет. Він говорить про російських селянок, що «бруд обстановки вбогої до них немов не липне». Така жінка «і голод, і холод виносить». У її душі ще залишається місце й жалю. Дар’я пішла за багато верст за чудотворною іконою, що могла б вилікувати її чоловіка

Правда, Дар’я уникла однієї з «тяжких доль»: «до труни рабові покорятися». Її відносини із Проклом зложилися надзвичайно щасливо. Чоловік її любив тої стриманої, трохи суворою любов’ю, що характерна для селянських родин. У тяжкій праці вона завжди була йому не просто помічницею, але ровней, вірним товаришем. Вона була тією опорою, на якій кріпилася родина. Їм із Проклом було дароване щастя ростити здорових дітей, мріяти про весілля сина. Вага праці викупалася щирими почуттями, взаєморозумінням. Але хвороба віднесла чоловіка. Поховавши його, Дар’я не здалася, проливаючи сльози, постійно звертаючись до нього, розмовляючи, начебто з живим, виконувала вона ще більшу роботу, аби тільки тільки ситі й здорові були діти. Але доля’лиходійка визначила й дітям сирітську частку. У жодному життєвому бої не здалася Дар’я, не поступилася вона й містичній силі. Мороз’воєвода пропонує їй своє царство, «голубой палац» і разом із цим спокій, забуття від борошн, небуття. Але вона, замерзаючи, останнім зусиллям волі воскрешає в пам’яті все своє минуле життя, нехай важку й безпросвітну, але все — таки дорогу їй. З тією же покірністю, з якої вона зносила всі удари долі, Дар’я розмовляє з Морозом. На питання його « чиТепло тобі, молодиця?» вона тричі відповідає: «Тепло». З її губ не зірвалося ні скарги, ні стогону

Ідея поеми в тім, щоб восславить силу російської жінки. Для поета вона ідеал краси зовнішньої: «Красуня миру напрочуд, Рум’яна, струнка, висока», ідеал поводження, адже вона роботяща, стругаючи, смілива; ідеал щиросердечної краси, материнства, вірності, відданості чоловікові й непокорі тяготам долі

Схожі публікації